Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/108

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

він виринав з темряви, трапляючи до ясного кола вогнищ, що палили на дорозі; перед ним манячили закутані у хутра люди, що з запряженими собаками чекали на бігців, і знову він поринав у темряву. Миля за милею він летів вперед, і тільки скрип санок та галас бігців лящав у нього в вухах. Майже автоматично він тримався свого місця, коли санки вдарялися передхом, або підстрибували, а то хилилися на бік на пагорках. Самовільно, одне по одному в його свідомості виринуло троє облич: сміливе з усміхом на вустах обличчя Джой Ґастел; Шорті, побитий виснажений боротьбою на Моно Крік; і нарешті обличчя Джона Беллю, порубцьоване і непохитне, наче відлите з заліза, — таке воно було суворе. Смокові хотілося голосно заверещати та заспівати радісного, дикого гімна, коли він раптом згадував контору Хвилі та серію недокінчених фейлетонів, що їх він покинув там разом з іншим мотлохом тих порожніх днів.

Вже сіріло і бралося на світанок, коли він міняв своїх потомлених собак на восьмеро свіжих маламутів. Ці собаки були легші, і швидші на ногу, ніж собаки з Гудзонової затоки; вони бігли невтомно, наче справжні вовки. Сітка Чарлі назвав запряжки, шо були попереду. Великий Олаф вів перед, Арізона Біль був другим, і фон Шредер третім. Це було троє найкращих на всю країну. Та й справді, коли Смок покидав Давсон, то люди, бючись об заклад, саме так і вгадували на них. Отож вони мчали на випередки, щоб здобути мільйон, а принаймні пів мільйона було поставлено на заклад, хто з них виграє  Ніхто не ставив заклад на Смока, бо, не дивлячися на його відомі подвиги, його вважали за чечако, якому ще багато треба вчитися.

Коли розвиднилося, Смок побачив попереду санки, і за пів години його передня собака вже насідала на їхній задок. Тільки годі, як чоловік повернув голову, щоб привітатися, Смок пізнав в ньому Арізона Біля. Фон Шредер, очевидячки, випередив його. Добре натерта стежка була занадто вузька, іще з пів години Смок мусів їхати позаду. Але ось за крижаним горбом починався рівний шлях, там були розташовані сани, і сніг був втоптаний широкою дорогою. На вколюшках махаючи батогом та гукаючи, Смок порівнявся. Він помітив, що права рука Арізона Біля висіла нерухомо, і що поганяв він лівою рукою. Це було незручно, бо він не міг триматися лівою рукою і часто кидав поганяти, щоб схопитися за сани та не впасти. Смок пригадав бойовище на річці біля ділянки черга три