Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/110

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

вискочили санки і підїхали до нього, тоді Смок зрозумів несподіваний вибрик Великого Олафа. Він намагався випередити, коли той буде міняти. Ця свіжа запряжка, що чекала на Олафа, щоб довезти його до контори, була несподіванкою. Навіть ті, що билися об заклад, що він виграє, не знали про це.

Смок завзято силкувався обігнати, поки той мінятиме санки. Підігнавши своїх собак, він нагнав ті п'тдесят футів, що відділяли їх. Понукуючи, вимахуючи бичем, він поїхав оббіч, і його передній собака йшов поруч з Олафовим стерновим. З другого боку, поруч, були санки, що мали змінити. При тій швидкості, з якою вони мчали, Великий Олаф не зважувався перестрибнути на ходу. Якби він промахнувся і впав, то Смок опинився б попереду й Олаф програв би.

Великий Олаф силкувався вискочити наперед і вів своїх собак чудово, а проте передній собака Смока і далі йшов поруч Олафового стернового. З пів милі троє санок бігли біч-о-біч. Вже кінчалася рівна дорога, коли Великий Олаф зважився стрибнути. Коли свіжа запряжка порівнялася з ним, він стрибнув і в ту саму мить уже стояв навколюшках, підганяючи батогом і окриками своїх собак. Рівне переходило на вузьку стежку, тут він проскочив наперед і перегнав Смока тільки на ярд.

— Людина не є побитою, доки її не побито, — був Смоків висновок, і Великий Олаф, хоч як добре гнав, але йому не пощастило одкараскатися від нього. Ні одна з запряжок, які Смок гнав цієї ночі, не могла б витримати цього скаженого ходу і держатися нарівні з свіжими собаками, — жадна, опріч цієї одної. А проте ход був убійчий, і коли вони почали обгинати кручу біля Клондайк-Сіті, він почав відчувати, що сила облишає його собак. Майже непомітно, фут за футом, вони відставали, і фут за футом Великий Олаф посувався наперед і кінець-кінцем випередив на двадцять ярдів.

Радісні оклики почулися з натовпу, що стояв на кризі, з боку Клондайк-Сіті. Тут Клондайк втікає в Юкон, а за пів милі далі, по той бік Клондайку, на північному березі, був Давсон. Ще голосніші несамовиті вигуки залунали, коли Смок уловив оком санки, що звідкись вискочили і мчали до нього. Він пізнав розкішних собак, що тягли їх. То були собаки Джой Ґастел. І Джой Ґастел поганяла. Відлога парки з білячої шкіри була одкинута, відкриваючи до камеї подібний овал її обличчя під важкою короною волосся. Рукавиці вона скинула й голими руками тримала батіг та держалася за санки.