— Стрибайте! — гукнула вона, коли її передній собака загарчав на Смока.
Стрибнувши, Смок опинився в санках позад неї. Під великим тягарем його тіла санки піддалися, але вона, стоячи навколюшках, махала батогом.
— Гей, ви! Но! Но! Швидче! — вигукувала вона, а собаки гавкали і скавчали від бажання перегнати Великого Олафа. Коли передній собака доскочив уже задка Олафових санок і ярд за ярдом наганяв їх, величезний натовп на березі Давсона почав просто казитися. Там стояла величезна юрба, бо люди покидали свої струменти та прийшли дивитися, як кінчаються перегони; та й було чого казитися, бо це був кінець гарячої гонитви на сто миль.
— Коли ви будете попереду, я вистрибну! — гукнула йому Джой через плече.
Смок намагався протестувати.
— І пильнуйте, бо на пів дорозі до берега є глибока розколина — попередила вона.
Собаку від собаки відділяли якихось шість футів, обидві запряжки йшли поруч. Великий Олаф, батогом і криком підганяюпи собак, тримався з хвилину. Тоді, поволі, по цалю, передній собака Джой почав випереджати.
— Будьте на поготові! — гукнула вона Смокові. — За хвилину я облишу вас. Візьміть батога.
І коли він простяг руку, щоб схопити батіг, вони почули, як Великий Олаф, попереджуючи, закричав, але було вже пізно. Його передній пес, розлютований, що його випереджають, кинувся в атаку. Він вгородив свої ікла в бік передовому псові Джой, а тоді всі собаки кинулись у бій, хапаючи один одного за пельку. Санки набігли і перекинулися. Смок з зусиллям встав і хотів підвести Джой. Але вона відштовхнула його від себе, гукнувши.
— Ідіть пішки!
Великий Олаф, затятий, щоб скінчити гони, попростував уже на п'ятдесят футів вперед. Смок послухався, і коли обидва доходили Давсонового берега, він уже Олафові на п'яти наступав. Але піднімаючися вгору на берег, Олаф виграв футів з дванадцять.
За п'ять кварталів по головній вулиці була контора уповноваженого. Вулиця була запружена, наче підчас паради. Цього разу не
