Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

йшли вперед та вперед з витривалістю та певністю, що йому здавалися страшними.

Він сів та почав лаятися (ідучи, він не мав на це сили) й боротися з спокусою втекти назад до Сан-Франціска. Залишалося ще пройти милю, він перестав лаятись і почав плакати. Ці сльози були сльозами знесилля та огиди до самого себе. Якщо був коли чоловік розбитий та знесилений вкрай, то це він. Коли нарешті він побачив місце, де вони спинялися, то з одчаєм напружив усі свої сили, доплентався туди і впав ницьма на землю, з бобами на спині. Це не вбило його, але він лежав п'ятнадцять хвилин, поки міг зібратися з силою, щоб визволитися від ремнів. Тоді він знов зробився смертельно слабим, і таким його застав Роббі, що перетерпів ті самі муки, що й він. Сталося так, що слабість Роббі надала йому бадьорости.

— Що роблять інші люди, те ми теж можемо робити, — сказав Кіт, хоч у душі не був певний цього.

IV.

— І мені двадцять сім років, і я справжній чоловік, — часто казав собі Кіт наступними днями. В цьому була потреба. Хоч він і спромагався щодня переносити свої вісімсот фунтів, проходячи милю на день, але наприкінці тижня виявилося, що він загубив п'ятнадцять фунтів своєї власної ваги. Його обличчя зробилося худе та похмуре. Він більше не йшов, а чалапав. І повертаючись назад порожняком, він майже так само волік ноги, як коли ніс тягар.

Він зробився робочою твариною  Від надмірної втоми він засинав над їжою, а його сон був важкий, як у тварини, за винятком тих ночей, коли він прокидався, стогнучи від болю, що корчив йому ноги. Кожна частина його тіла боліла. Ноги були вкриті болючими пухирями, але це ще було ніщо, порівнюючи з страшними порізами та синцями на ступнях від обточених водою каменів Дайської Долини, через яку лежав його шлях на дві милі. Ці дві милі уявляли з себе в дійсності тридцять вісім миль. Він мив тепер обличчя тілки раз на день і ніколи не чистив своїх поламаних, з болючими задірками нігтів. Плечі та груди він натер собі до живого тіла ремнями мішків, і тоді він згадав про коней, що їх він бачив на вулицях міста, і вперше зрозумів їхні муки.