Шорті запустив ложку в горщик, а тоді передав її Кітові. Ні один не відповів, поки не спорожнили горщика та не вишкребли дна.
— Звичайно, ми не були без діла, відповів Шорті, обтираючи рота рукою. — Ми зовсім не були без діла. І звичайно, вам нема чого їсти. Це, справді, неуважність з мого боку.
— Так, так, — швидко сказав Стайн — Ми попоїли в одному з наметів, у наших товаришів.
— Я так і думав, — пробубонів Шорті.
— Але тепер ви вже скінчили, і будемо вирушати, сказав Спреґ.
— Ондечки човен, — відповів Шорті. — Він уже навантажений. Тепер, як саме ви думаєте вирушати?
— Треба сісти до човна та відштовхнути його від берега. Ходімо. Вони перебрели, і господарі сіли до човна, тоді як Кіт та Шорті почали його відштовхувати. Коли хвилі вже досягли краю їхніх чобіт, вони теж повлазили до човна. Але ті двоє не наготували весел, і човна викинуло на берег. Це з величезною затратою енергії пророблювалось разів шість.
Шорті сів безнадійно на шкафут, взяв тютюну на жуйку та почав дивитись в просторінь, тоді як Кіт виливав воду з човна, а двоє господарів обмінювалися неласкавими увагами.
— Коли ви виконуватимете мої накази, я зсуну човна, — сказав нарешті Спреґ.
Спробу було зроблено, але він змок по пояс, поки встиг залізти до човна.
Треба отаборитись та розкласти вогнище, — сказав Спреґ, коли човна знов викинуло на берег. — Я змерз.
— Не бійтеся змокріти, глузливо сказав Стайн. — Інші люди виїхали сьогодня мокріші за нас. Тепер ще я спробую човна спустити на воду.
Але він теж змок і, клацаючи від холоду зубами сказав, що треба розкласти багаття
— Вас тільки трошки покропило, — мстиво відповів Спреґ, теж покотячи зубами. — Рушаймо вперед!
— Шорті, витягніть мою торбу з одежою та розкладіть багаття, — звелів Стайн.
— Не робіть цього, — гукнув Спреґ.
Шорті поглянув то на одного, то на другого, одхаркувався але не рухався.
