— Що, до біса, хочете ви цим сказати?
— О, нічого. Мені просто цікаво було знати.
Але за спиною свого господаря Кіт помітив задоволену посмішку Шорті. Той добре зрозумів, що він хотів сказати.
Керуючи вздовж Озера Ліндерман, Кіт виявив стільки спритності, що двоє молодих людей, які мали багато грошей, але гидували працею, призначили йому бути керманичем. Шорті був не менше задоволений і з охотою взявся куховарити, залишивши роботу при човні Кітові.
Між озерами Ліндерман і Бенет був волок. Легко навантажений човен перетягли крізь маленький але бурхливий струмінь, що сполучав озера, і тут Кіт багато чого навчився. Але коли довелося переносити вантаж, Стайн і Спреґ десь зникли, і їхні люди згаяли два дні часу та тяжко натрудили собі спину, переносячи цей вантаж. І багато було таких днів у їхній подорожі, що Кіт та Шорті працювали до знесиля, тоді як їхні господарі нічого не робили та вимагали ще всіляких послуг собі.
Але сувора північна зима вже наближалася, а вони затримувалися через безліч причин, що їх можна було дуже легко усунути. Коло Вітряного Рукава Стайнові заманулося взяти у Кіта стерно, та не пройшло й години, як вітер і хвилі викинули човна на берег. Вони загубили тут два дні, лагодячи човна, а коли в день од'їзду зійшли на берег, то на кормі й прові було вугіллям написано, великими літереми: «Чечако».
Кіт посміхнувся, думаючи що це неприємне йому слово дуже до речі тут
— А як же! — сказав Шорті, коли Стайн почав його обвинувачувати. — Я, що правда, вмію читати та писати, знаю, що «чечако» значить мазунчик, але моя освіта не настільки велика, щоб я умів написати таке важке слово, як це.
Обидва господарі гнівно дивилися на Кіта, розлютовані цією образою, але той не сказав, що ввечері Шорті прохав його написяти це слово.
Це так само вразило їх, як і ваша ведмедина, — запевняв його Шорті пізніш.
Кіт засміявся. Раз-у-раз більшала в нього свідомість своєї власної сили, а разом з тим і відраза до обох господарів. Це була не злість, а швидче огида. Він зрозумів, що таке смак ведмедини, і
