Сторінка:Джек Лондон. Смок Беллю (1948).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— Скільки пройшло часу, як ми повернули до річки? — спитала вона.

— Сповна дві години, — відповів Смок.

— І дві години до того. Разом буде чотири — засміялася вона.

— Похід з Лев'ячого Моря врятовано.

Легке підозріння виникло у Смока. Він спинився і запитливо подивився на неї.

— Я не розумію, — сказав він.

— Ви не розумієте? Тоді я скажу вам  Це — Норвей-Крік. Скво-Крік буде далі на південь.

На хвилину Смок загубив голос 

— Ви зробили це навмисе? — спитав Шорті.

— Я зробила це, щоб дати перевагу давнім мешканцям.

Вона глузливо засміялася. Чоловіки глянули один на одного і тоді собі засміялися.

— Я поклав би вас на коліно та всипав гарненько, якби в цій країні не такий брак жіноцтва, — сказав Шорті.

— Ваш батько не розтягнув жили, а чекав, поки ми підемо, а тоді теж пішов собі; чи не так? — спитав Смок.

Вона хитнула головою.

— А ви були для принади?

Вона знов хитнула головою, і тепер сміх Смока зазвучав весело та щиро. Це був природній сміх чоловіка, що відверто визнав себе за переможеного.

— Чому ви не гніваєтеся на мене! — запитала вона жалібно. — Чи ви, може, наб'єте мене?

— Гаразд, ми можемо повертати назад, — сказав Шорті. — У мене ноги мерзнуть тутечки стояти.

Смок похитав головою.

Це значило загубити чотири години. Ми мусіли пройти миль з вісім до цієї річки, а Норвей ухиляється далеко на південь. Ми підемо туди, а тоді перейдемо якось через хребет і вийдемо на Скво-Крік, денебудь вище Дісковері. Він глянув на Джой. — Хочете йти з нами? — Я казав вашому батькові, що ми будемо дбати за вас.

— Я, — вона завагалася. — Я думаю йти, якщо ви нічого не маєте проти  Вона дивилася просто на нього, і на її обличчі не було вже глу-