Одне лише любим без міри —
Це волю і пущу свою.
За волю і пущу оддати
Готові усе чабани:
В обдертій, похиленій хаті
Навчились ми волю цінить,
Бо виросли ми на просторах
Безмежних болот і гаїв…
…Я тільки про клаптики горя,
Про злидні в житті чабанів…
Нехай у словах моїх жура,
Нехай мої думи сумні:
В очах поліщуцьких похмурих
Цвітуть невеселі огні…
Мотивів веселих не знають
У нас і тепер, і колись,
Бо з тихими шумами гаю
Вродилися ми і зрослись.
Мабуть, отака моя врода,
Чи може я змалку привик, —
Як плаче дощами природа,
Пригадую п'ятий я рік…
Пригадую осінь… узлісся…
І діда Ігната в човні…
Що там… в болотах… на Поліссі
Загинув за волю в борні…
