II.
Такий старий дідусь Ігнат…
Кому, і як його не знати?
Було: настане лиш весна,
Він вже в човні з веслом лапатим…
А поруч його штук зо-три
Дітей сидить коло вітрила.
— Ге-ей! — гукне, й вода горить,
І човен мчиться, як на крилах.
На дні човна жаки й жаки…
Це — дідів хліб і сіль, і мило…
Дідусь Ігнат старий такий,
Що навіть вії побіліли.
Старий дідусь. Та ще в очах
Йому огонь не згас од років.
Коли кремнівка у руках —
Ціляв зайців за двіста кроків.
Старий дідусь… Така-ж стара
Кремнівка, репана роками…
Ніколи з нас ніхто не брав,
Не дотикавсь її руками…
Бо дід казав, що „не візьму
Ніколи вдруге вже з собою“,
А ми-ж любили так весну
