Кручі та безодні, та слизьке каміння, і грозу й морози, все подужав майстер.
Оснував основу на самотних горах і заклав поткання всьогосвітнє.
Тчеться пишний килим, виплива з варстату, а нитки поткання знов назустріч плинуть та лягають влучно під рукою майстра.
За нитками слідом очі всього миру задивились вгору повнії надії.
А вгорі на троні, мов лілея біла, у дрімоті панна голову схилила. Чорні, наче північ, кучері шовкові облягають личко біло-мармурове, спущені додолу очі не моргають, лиш чуття часами заворушить вії, у бровах шовкових скупчилися думи, а вуста рожеві мовчки розмовляють.
І не втерпів майстер:
— Загадко царівно, пробудись, прочнися! Усміхнись привітно, стиха обізвися!
Лагідно торкнися білими руками, дай кінець роботі, заверши сей вироб! Визволь край питимий з лиха вікового! занеси до раю хвалебника твого!
Іздрігнулись вії, оченьки розкрились, брови розійшлися, щочки рум'яніють, на вустах рожевих усміх росцвітає.
І упав в нестямі майстер перед нею, і не дав їй ручки білої трудити.
— Сам, — сказав, — докончу! все зроблю за тебе! Лиш ступи на килим та й полинем в небо!
Звивсь чудовий килим, вчувши міцні чари, і поніс коханців геть з землі за хмари.
Незлічені очі, повнії надії, стежили даремне їхнього вертання…
Килим коливався, килим хвилювався, в забутті коханці вже не помічали, що тонке поткання, незавите в
