На прикіці мушу зняти з цензорської души В. Бекетова, здається, зайвий гріх, що накинув йому небіжчик О. Кониський, слідом за проф. Н. Стороженком: „Кобзарь“ пішов на розгляд до цензора Бекетова, — пише О. К-ий, — котрий глянув на його вельми суворо і замазував такі вірші, в яких не було нічого нецензурного. Нарешті дозвіл „28 ноября 1859“ вийшов з під пера цензора Бекетова[1]). І далі він подає усі три оті, рядків по 8—12, вставки, які узяв д. Романчук з „Кіев. Старини“ та про які ми згадували. Тим часом, як ми вже бачили, в тому „Чигир. Кобз.“, що читав Бекетов і на якому резолюцію свою поклав, — нічого цього не було: „Чигир. Кобз.“ виглядав так скромно, що навіть слово „байстрюк“ визначено було крапками. То що там було замазувати? Хіба може Ш. давав Бекетову ще й инший рукопис читать, де може й „Катерина“ була в повній редакції? Але про цеє ми нічого не знаємо, і дуже сумнівно, щоб можна було тому самому цензорові подати ті самі поезії вдруге, повніщими… Найпевніщ, що Ш. подавав в цензуру тілько „Чигир. Кобзарь“, де тих вставок одразу не було; а що він не хотів, щоб вони загинули, то це ми знаємо з того, що коли друкувався вже „Кобзарь“ р. 1860, то Ш. сказав одбити на окремих смужках паперу кілька примірників тих вставок і поналіплював їх на місцях, визначених в „Кобзарі“ крапками. Ш. мав презентувати ті „повні“ примірники де яким „високопоставленим“ особам, між иншим міністрові Н. Пр. Ковалевському.[2])
Дата написання — р. 1838. Автографа немає.
6. На що мені чорні брови (Думка)
Вперше видруковано в Кобзарі р. 1840 (стр. 83—87) під титулом „Думка“ і передруковано без усяких змін в Чигир. К. 1844 стр. (26—27), теж під титулом Думка. Поправок Ш. в цьому виданню не поробив ніяких.
До стор. 83, 11 вид. Ю. Романчука зауважу, що Ш. ніколи не писав голснійше, жалібнійше, а тілько на іше. Цікаво теж, що він не любить і, що постало з о, і переважно уживає: жалобний, ізогнувся, дрожить.
Рік написання — 1839. Автографа не бачив.
