в неволі іноді згадаю“], а кінець її, як тепер вияснється [„Не знаю, як тепер ляхи живуть]“ — роком 1848. Ці-ж рукописи, маючи в собі безперечно все, що було написане на засланні, і мало не все [за дуже незначними виїмками, — двома, о скілько мені відомо] з того, що написано в р.р. 1857—1861, дають нам право одкинути, як не Шевченкови вірші — „Ой у саду, у саду гуляли кокошки“ та „Не журюсь я, а не спиться часто до півночи“, — які задержалися ще навіть в останньому виданню „Кобзаря“ — Ю. Романчука: про инші ж, як от „До сестри“, „В Альбом“, „Полуботко“ „І драгуни і піхота“ — їх також колись вважали за Шевченкові та подавали в „Кобзарях“ — вже й не згадую.
Крім цих дуже цінних Шевченкових автографів, д. В. П. Науменко ласкаво дозволив мені покористуватися для моєї праці де-яким матеріалом для критичного видання „Кобзаря“, що, при його близькій участі, зібрано було громадкою київських українських діячив, ще при кінці 80-тих років, а також і де-якими копіями з автографів, які знайдено було в паперах М. Максимовича та здобуто з приватних рук. Про ці та инші рукописні джерела буде мова далі, в своїм місці. Перегляд усього цього численного рукописного матеріалу дав врешті те, що лишилася неперевіреною, — бо немає або не довелося мені використати автографів, — зовсім невелика частина „Кобзаря“, а власне ось які поезії: 1) Причинна, 2) Вітре буйний, З) На вічну память Котляревському, 4) Тече вода в синє море, 5) Утоплена, 6) Н. Маркевичу, 7) Тяжко, важко, 8) Великий льох, 9) Вітер в гаї нагинає, 10) Щепкину (Пустка.) 11) Юродивий, 12) Черниця Марьяна, 13) Чого мені тяжко, 14) За думою дума (як вияснилося, вірш цей написано до Н. В. Гоголя), 15) Не завидуй багатому, 16) Минають дні і 17) Чи не покинуть нам, небого; але ще й тут — для №№ 10 12—16 знайдено тепер в Петербурзі автографи разом з кінцем „Єретика“ та двома новими згаданими вже поемами, і єсть надія, що незабаром можно буде скористуватися і ними. Застерегаю лишень, що мало не нарівні з автографами я ставлю також „Чигиринський Кобзарь“ (р. 1844) з „Гайдамаками“ та „Гамалією“ (вид. р. 1844), які Шевченко оправив був заразом в одній книзі, значно виправив (р. 1858) для нового видання і дав цій книжечці заголовок: „Поэзія Т. Шевченка, том І. [1])
- ↑ Книжка ця зберігається в Музею імени В. В. Тарновського в Чернигові.
