Ця сторінка вичитана
за нимъ малый купець. — Чекайте, по̂ду зъ вами та захолодимось де-чимъ.
Але Фажинъ махнувъ такъ рукою, якъ бы хотѣвъ сказати, що волить самъ зо̂стати, и такъ „калѣка“ не мавъ чести бачити у себе пана Ляйвелі. Той покивавъ лише головою и дививъ ся за жидомъ, задуманый и недовѣрный.
„По̂дъ калѣкою“ була гостинниця, де вже разъ бувъ Сайксъ зо̂ своимъ псомъ. За перегородою шинковою сидѣвъ якійсь чоловѣкъ. Жидъ показавъ єму щось знаками и по̂йшовъ просто сходами на гору, отворивъ дверѣ, вступивъ тихо въ комнату и боязко розглянувъ ся доокола, прикрывши очи зъ-верха рукою.
Комната була освѣтлена двома ґазовыми поломѣнями, але оконницѣ були добре замкнени̂ та закрыти̂ занавѣсами. Стеля була почорнена, щобы сопухъ зо̂ свѣтла лишавъ менше на нѣй слѣду, а цѣла комната була такъ наповнена дымомъ зъ тютюну, що Фажинъ зразу не мо̂гъ нѣчого по̂знати. Ажь по хвили побачивъ о̂нъ численне товариство, хочь вперѣдъ чувъ уже гамо̂ръ и знавъ, що хтось тутъ єсть. Горѣ за столомъ сидѣвъ господарь зъ молоткомъ предсѣдательскимъ, чоловѣкъ нескладный, чотирокутный. Коли спѣвали веселу пѣсню, то здавалось, що и о̂нъ радувавъ ся разомъ зъ иншими, а таки о̂нъ бачивъ та чувъ все и скро̂зь своими острыми очима и ухами. Напротивъ него при зле настроєно̂мъ фортепянѣ сидѣвъ музикантъ зъ синимъ носомъ и зъ перевязанымъ лицемъ, бо зубы єго болѣли. Спѣваки очевидно волѣли свои повни склянки, якъ похвалы за спѣвъ, а лиця ихъ слухачѣвъ свѣдчили якъ найлѣпше, що то за товариство було. Такъ и знати було на нихъ проступки всякого рода, а були они тымъ приманюючи̂, що майже годѣ було на нихъ дивитись. На нихъ видко