трымъ пытавъ, хочь и якъ о̂нъ — якъ здавалось — радъ бувъ єго видѣти. — Скажѣть єму, що я єго ту шукавъ и що о̂нъ мусить конче прийти до мене нинѣ вечеромъ, нѣ, скажѣть: завтра най прийде. Коли вже єго теперь нема, то чей же завтра найдесь на се досыть часу.
— Добре. Маєте ще що сказати?
— Нѣ. Добрано̂чь! — о̂дповѣвъ жидъ, идучи по сходахъ.
— Гей! — кликнувъ шептомъ господарь за жидомъ. — Що бы то була за добра нагода до якоись маленькои роботы! Я упоивъ Філя Баркера такъ, що дитина могла бы єго обдурити.
— Ого! Але теперь не пора на Філя Баркера, — сказавъ жидъ такъ само тихо. — Філь має ще де-що зробити, поки єго позбудемось. Отже йдѣть до свого товариства, мо̂й любый, и скажѣть людямъ, нехай весело жиють люде, поки ще жиють. Ха-ха-ха!
Господарь и собѣ засмѣявъ ся и вернувъ до своихъ гостей. Скоро жидъ самъ оставъ ся, знову задумавъ ся и зажуривъ ся. Подумавши хвильку, нанявъ во̂зъ и казавъ во̂зникови ѣхати до Бетналь Ґрінъ. Ко̂лька тысячь кроко̂въ передъ мешканьемъ Сайкса злѣзъ зъ воза и по̂шовъ пѣшки.
— Теперь вже покаже ся, моя дѣвчино, — воркотѣвъ о̂нъ самъ до себе, пукаючи въ браму, — чи ты що задумуєшь, чи нѣ? Я всьо заразъ довѣдаюсь, хочь и якъ ты хитра.
Тихенько полѣзъ на гору и не запукавши во̂йшовъ въ комнату Нансі. Она була сама и лежала, головою на столѣ. Выпила, — подумавъ собѣ жидъ ро̂внодушно, — або може така нечемна.
Коли дверѣ замыкавъ, збудивъ єи шелестъ зъ дрѣмоты чи зъ задумы. Глянула споко̂йно въ очи жида, що