— А чортъ бы єго побравъ! — инакше вже давно бувъ бы зъ него добрый го̂льтай.
— Я не мавъ жадного способу въ рукахъ попсувати єго го̂рше, — говоривъ жидъ и зо̂ страхомъ вдивлявъ ся въ лице Монка, — а о̂нъ до нѣчого не мѣшавъ ся. Я не мо̂гъ нагнати єму страху, а безъ того вся наша робота нѣ-на-що. Що-жь мавъ я зробити? Выслати єго зъ майстромъ и Чарльомъ? Добре, выславъ я єго разъ, та досыть менѣ було вже того одного разу, мо̂й приятелю; я боявъ ся о насъ всѣхъ.
— Я тому не виненъ, — замѣтивъ захмареный Монкъ.
— Певно, що не виненъ, — хто-жь каже? Я вамъ зъ сего закиду не роблю. Бо якъ бы се не було стало ся, то вы бы були може хлопця и въ думцѣ не мали, а мы може нѣколи не знали-бъ, що се той хлопець, котрого вы шукали. Ну, добре. О̂ддали вы менѣ єго черезъ Нансі въ руки, а ту зачинає она своє и прикидаєсь єго приятелькою.
— А за горло єи! — сказавъ Монкъ нетерпеливо.
— Теперь годѣ, мо̂й дорогій, — говоривъ Фажинъ дальше и усмѣхавъ ся, — та й хо̂сна зъ того мало, инакше я бы се вже бувъ зробивъ давно. Монкъ, я знаю тую дѣвку; скоро лишь хлопець зачне тверднути, то она не буде журитись нимъ бо̂льше, якъ кусникомъ дерева. Вы хочете, щобъ зъ него бувъ злодѣй. Такъ, єсли о̂нъ жиє, то зроблю зъ него злодѣя; а — а якъ не дай Боже вже по нѣмъ, — менѣ здає ся, що се не правда —
— Якъ вже по нѣмъ, то я тому не виненъ! — перебивъ єго Монкъ и наляканый хопивъ дрожачою рукою жида за рамя. — Тямте собѣ, Фажинъ, я ту нѣ при чо̂мъ. Сказавъ я вамъ зразу: робѣть всьо, лише щобы о̂нъ не померъ. Я не люблю крови проливати, то