— То Брільса вже годину не ма? — спытала она по коротко̂мъ мовчаню.
— Годину и дванацять мінутъ, панѣ, — о̂дповѣвъ Джайльсъ, глянувши на сво̂й срѣбный годинникъ, що вытягнувъ на чорно̂й стяжцѣ.
— О̂нъ все такій пово̂льный, — замѣтила стара дама.
— О̂нъ здавна такій пово̂льный хлопець, — сказавъ Джайльсъ, а що Брільсъ менше-бо̂льше вже трицять лѣтъ бувъ такимъ пово̂льнымъ хлопцемъ, то не було надѣѣ, щобъ ставъ коли меткимъ.
— Менѣ здаєсь, що о̂нъ замѣсть поправити ся, псує ся, — говорила дальше стара дама.
— Вже бы годѣ єго оправдати, єсли бы де лишивъ ся, забавитись зъ хлопцями, — обо̂звалась молода панѣ и осмѣхнулась.
Панъ Джайлсъ роздумувавъ очевидно, чи годить ся и єму чемно осмѣхнутись, чи нѣ, ажь надъѣхавъ одноко̂нный во̂зъ на двохъ колесахъ, а зъ него выскочивъ грубый панокъ, вбѣгъ до дому и такъ скоро во̂йшовъ до комнаты, що мало не перевернувъ пана Джайльса и стола.
— Щось подо̂бне менѣ ще нѣколи въ житю не лучилось! — крикнувъ о̂нъ. — Моя дорога панѣ Мелі — Богъ змилувавъ ся — у тиху но̂чь — се нечуване, се нечуване! — Зъ такими словами спо̂вчутя подавъ обомъ дамамъ руку, сѣвъ и спытавъ, якъ мають ся.
— То дивно, що вы зъ страху не згинули, на мѣсци не згинули! — говоривъ о̂нъ дальше. — Бо̂йтесь Бога, чому вы заразъ кого до мене не послали? Въ одно̂й хвили бувъ бы ту мо̂й слуга, або я самъ зъ помо̂чникомъ, кождый радо прибувъ бы! Та-жь се розу-