говорити. Може бы вы передовсѣмъ хотѣли побавити мѣсце, де злодѣѣ вломлювались?
— Добре, — сказавъ Блєзерсъ. — Перше оглянемъ мѣсце, а пото̂мъ переслухаємо службу. Такъ звычайно водить ся при такихъ справахъ.
Панове Блєзерсъ и Дифъ, констабль зъ кухнѣ, Брільсъ, Джайльсъ — словомъ: всѣ мешканцѣ дому удались до маленькои комнатки при ко̂нци сѣней дому и подивились черезъ о̂кно. Пото̂мъ выйшли на дво̂ръ и подивились у о̂кно, оглянули о̂конницѣ, слѣды о̂дъ но̂гъ при свѣтлѣ лѣхтарнѣ и вилами перешукали всѣ корчѣ. По то̂й процедурѣ, при котро̂й всѣ майже безъ о̂ддыху брали участь, уво̂йшовъ Блєзерсъ и Дифъ назадъ до дому и переслухавъ Джайльса и Брільса, що знали о пригодѣ страшнои ночи. Джайльсъ и Брільсъ оповѣдали все шѣсть разо̂въ замѣсть разъ, при першо̂й о̂дповѣди лише въ одно̂й точцѣ сказавъ оденъ такъ, другій инакше, а при послѣдно̂й наговорили оба цѣлу купу суперечностей. По тако̂мъ переслуханю казали Блєзерсъ и Дифъ всѣмъ вынестись зъ комнаты, а сами̂ зачали нараджуватись и радили такъ довго, таємничо и поважно, що нарада славныхъ лѣкарѣвъ надъ якоюсь дуже тяжкою недугою була дитинною забавкою въ поро̂внаню зъ ихъ нарадою.
Тымчасомъ Льосбернъ ходивъ въ сусѣдно̂й комнатѣ дуже неспоко̂йно сюды и туды, а панѣ Мелі и Рожа дивились на него ще неспоко̂йнѣйше.
— Слово даю, — обо̂звавсь о̂нъ, подвоивъ хо̂дъ и станувъ наразъ, — самъ не знаю, що ту робити.
— Єсли бы имъ обомъ — казала Рожа — оповѣсти по правдѣ исторію нещасного хлопця, то певно не вважали-бъ єго проступникомъ.
— Сумнѣваю ся, моя дорога панно, — обо̂звавсь докторъ и похитавъ головою. — Не знаю, чи ся исторія