вдоволила бы ихъ, або й высшихъ поліційныхъ и судовыхъ уряднико̂въ. Сказали-бъ, що о̂нъ, якъ єсть, такъ єсть, а утѣкъ зъ прихода и о̂дъ свого занятя. Якъ бы такъ судити єго исторію житя по̂сля чисто свѣтскихъ поглядо̂въ и здогадо̂въ, то она выйшла-бъ дуже не певна.
— Та-жь вы вѣрите въ ню? — спытала скоро Рожа.
— Вѣрю, хочь и якъ она дивна, и може тому зъ мене великій дурень, що вѣрю, — говоривъ докторъ — але все таки не вважаю сеи исторіи зовсѣмъ такою, що могла-бы вдоволити досвѣдного урядника поліційного.
— Чому нѣ? — спытала Рожа.
— Тому нѣ, моя красна панѣ, — о̂дповѣвъ Льосбернъ — бо якъ дивитись на сю исторію очима тыхъ пано̂въ, то въ нѣй можна найти богато злыхъ обставинъ. Хлопець може сказати лише, що зле, а що добре, того не скаже. Прокляти̂ педанты, таки̂ якъ ихъ наставники, будуть пытати ся: чому и якъ? и нѣчо не буде для нихъ правдою, чого имъ ясно не докаже ся. О̂нъ же самъ каже, що якійсь часъ живъ зо̂ злодѣями, бувъ въ поліціи обвиненый о кишеневу крадѣжь, а зъ дому обкраденого пана єго насильно увели, о̂нъ самъ не може сказати анѣ не догадуєсь, куды. Завели єго до Черці и пхають єго черезъ о̂кно, щобъ обрабувавъ до̂мъ, такъ дурнѣ вѣрять єму. И якъ разъ въ ту хвилю, коли о̂нъ хоче мешканцѣвъ будити и показати свою невинно̂сть, де не бересь проклятый сторожь дому, перестрѣлює єму рамя, якъ бы нарокомъ хотѣвъ єго спинити, щобъ не прислуживъ ся собѣ и другимъ. Розумѣєте те все?
— Вже-жь, розумѣю, — о̂дповѣла Рожа и усмѣхнулась, що докторъ такій горячій, — та все таки не виджу въ то̂мъ доказу, що хлопець виненъ.