— Не видите, ей! — крикнувъ Льосбернъ. — Таки̂ то вже жѣночи̂ ясни̂, быстри̂ очи, що въ добро̂мъ чи зло̂мъ все видять лише одну сторону, и то якъ разъ сю, що перша впала имъ въ очи!
Льосбернови ажь о̂драднѣйше стало, що пани Рожѣ сказавъ таке спостереженье зъ досвѣду, сховавъ руки въ кишенѣ и зачавъ ходити по комнатѣ ще скорше, якъ перше. — Чимъ бо̂льше о то̂мъ думаю — говоривъ знову — тымъ бо̂льше виджу перепонъ, щобъ обохъ тыхъ людей можна переконати о правдивости оповѣданя Олівера. Я переконаный, що они таки не повѣрять сему и хочь бы вко̂нци не мали за що вчепитись, таки будуть по̂дозрѣвати єго и сумнѣватись, а се готово бути важною перепоною до выратуваня хлопця зъ нужды.
— Що-жь робити, дорогій докторе? — спытала Рожа. — Бо̂йтесь Бога! и десь Джайльсови прийшла нещаслива думка, посылати по поліцію!
— Дала бы-мь не знати що за те, щобъ такъ було не сталось, — сказала панѣ Мелі.
— Маю лишь одну раду, — сказавъ докторъ и сѣвъ собѣ такъ споко̂йно, якъ то въ роспуцѣ буває, — безъ довгихъ заходо̂въ выжену безъ сорому гультаѣвъ зъ дому и вже. Цѣль добра и тымъ можу оправдатись. У хлопця видко сильни̂ обявы пропасницѣ и о̂нъ находить ся въ тако̂мъ станѣ, що выпытувати єго теперь бо̂льше годѣ. То дуже добре. Треба старатись выкористати сю обставину якъ найлѣпше, а якъ се не пощастить ся, то не наша вина. Прошу!
Явились Блєзерсъ и Дифъ. Першій зъ нихъ сказавъ заразъ сво̂й судъ о вломѣ такъ незрозумѣло, що анѣ Льосбернъ анѣ дамы не знали, о що ходить. Попросили єго, яснѣйше сказати, а о̂нъ глянувъ зго̂рдно на Льосберна, звернувъ ся до дамъ ласкаво, и сказавъ, що