що вже не лише самъ выбиравъ ся на ранну прогульку. Коли Гаррі Мелі побачивъ въ перве, якъ Оліверъ вертавъ зъ вязанкою цвѣто̂въ до дому, то така пристрасть до цвѣто̂въ напала єго и такъ умѣвъ о̂нъ ихъ порядкувати, що Оліверъ зовсѣмъ не мо̂гъ єму доро̂внати. За те знавъ о̂нъ, де найкрасши̂ цвѣты можна найти. Они оба ходили що дня по цѣло̂й околици и приносили чудови̂ букеты до дому. О̂кно Рожѣ було все отворене, бо бальсамічный лѣтній воздухъ крѣпивъ єи. На то̂мъ о̂кнѣ що рана являвъ ся свѣжій, дуже старанно уложеный букетъ зъ цвѣто̂въ. Оліверъ замѣтивъ, що зо̂вялыхъ цвѣто̂въ нѣколи не выкидано и що докторъ, коли переходивъ городомъ, все дививъ ся на гору и значучо усмѣхаючись хитавъ головою. Такъ минали днѣ за днями, а здоровлье Рожѣ скоро поправлялось.
И нашому Оліверови минавъ уже часъ скоро, хочь молода панѣ не выходила ще зъ комнаты и хочь не було прогульокъ, якъ давнѣйше; хиба лишь де-коли выходивъ зъ панею Мелі на малый прохо̂дъ. За те въ двоє бо̂льше учивъ ся зо̂ срѣбно волосымъ старцемъ такъ, що єго самого дивувавъ скорый поступъ въ науцѣ.
Одного вечера, коли о̂нъ учивъ ся задачѣ на другій день, стрѣтила єго и несподѣвана и немала пригода. Мала комнатка, въ котро̂й о̂нъ звычайно сидѣвъ при своихъ книжкахъ, була на долѣ зъ заду дому. О̂кно выходило на городъ, а зъ города ишло ся черезъ дверѣ на огороджену луку, зъ о̂дси на пасовиско и мѣжь корчѣ. Зачинало смеркати, а Оліверъ пильно читавъ и учивъ ся на память, а що все ще було дуже горячо и трохи парно, то задрѣмавъ надъ книжкою.
Насъ нападає часомъ якійсь ро̂дъ дрѣмсты, коли тѣло спочиває, а душа на-по̂въ свѣдома того, що довкола дѣє ся, може собѣ лѣтати доволѣ. Єсть то сонъ, если