— Єсли твоя прихильно̂сть годить ся зъ твоимъ почутьемъ обовязку, — зачавъ Гаррі.
— Коли-жь такъ не єсть, — перервала єго Рожа и сильно почервонѣла.
— То ты любишь мене? — спытавъ Гаррі. — Скажи, Роже, скажи лишь се и зроби, щобъ розчарованье моє не було го̂рке!
— Єсли бы я могла не дати причины до тяжкого терпѣня тому, котрого люблю, то я бы — о̂дповѣла Рожа —
— То ты бы приняла заяву моєи любови зовсѣмъ инакше? — перервавъ Гаррі въ найбо̂льшо̂й нетерпеливости. — Роже, не скрывай хочь сего передо мною!
— Отже такъ, — сказала дѣвчина. — Але — додала она, вырываючи свою руку зъ єго, — по що вести дальше таку розмову? Хочь и радо̂стно менѣ о̂дъ неи, але й болить мене она тяжко. Бо вже-жь, то буде все для мене о̂драдою, що ты мене и колись будешь такъ само поважати и любити, якъ теперь, а кождый новый тріюмфъ, якій ты въ житю здобудешь, додасть менѣ новои силы и вытревалости. Будь здоровъ, Гаррі! бо такими мы вже нѣколи не можемо бачитись, хочь бы впрочо̂мъ жили мы зъ собою въ найкрасшо̂й, найсердечнѣйшо̂й згодѣ. Нехай тобѣ щастить ся при всѣмъ! благословеня хоче моє щире и вѣрне серце выпросити для тебе зво̂дтамъ, де правда панує и все єсть правдою.
— Ще словечко, Роже, — сказавъ Гаррі. — Яка дѣйстна, правдива твоя причина? Скажи менѣ єи!
— Твоя будучно̂сть свѣтла, — о̂дповѣла она певно. — Ждуть на тебе всяки̂ почести, до чого може тобѣ помогти и значний талантъ и вплывъ свояко̂въ та знакомыхъ. Але твои свояки и прихильники горди̂, а я не хочу анѣ мѣжь нихъ пхати ся та зневажати матѣрь,