що отворивъ єму браму, (бо за той часъ зо̂йшовъ вже ажь до брамы), и выйшовъ зажуреный на улицю.
Якійсь часъ ходивъ по нѣй гетъ и назадъ, поки трохи єго журба не втихомирилась. Але за те захотѣлось єму пити. Перейшовъ по при ро̂зни̂ гостинницѣ и вко̂нци станувъ въ побо̂чно̂й уличцѣ передъ одною гостинницею, побачивши, що лишь оденъ чоловѣкъ сидѣвъ тамъ, а впрочо̂мъ нѣкого не було. Якъ разъ зачавъ падати сильный дощь и о̂нъ рѣшивъ ся вступити. Во̂йшовъ и казавъ собѣ дати горѣвки.
Той чоловѣкъ, що сидѣвъ въ комнатѣ, бувъ великій и чорный, а одягненый въ широкій плящь. Здавалось що не бувъ тутешній и здалека прийшовъ, бо выгдядавъ втомленый и мавъ запорошени̂ чоботы. О̂нъ глянувъ бокомъ на входячого Бумбля, але на поздоровленье єго ледви кивнувъ головою. Бумбль мавъ поваги за двохъ, тому выпивъ чарку горѣвки зъ водою мовчки и дуже поважно взявъ часопись въ руки. А якъ то звычайно середъ подо̂бныхъ обставинъ дѣє ся, мавъ о̂нъ дуже велику охоту и не мо̂гъ здержатись, щобы о̂дъ часу до часу не глянути нишкомъ на незнакомого, почо̂мъ змѣшаный спускавъ все свои очи въ долину, бо незнакомый такъ само спозиразъ на него. Бумбль ще бо̂льше змѣшавъ ся, коли побачивъ быстри̂ и проникаючи̂ очи незнакомого, ихъ хмарный, по̂дозрѣваючо̂й поглядъ, якого ще нѣколи не бачивъ. Поглядъ сей робивъ чужинця дуже о̂дразливымъ.
Коли ихъ погляды такъ ко̂лька разо̂въ стрѣтились перервавъ вко̂нци чужинець мовчанку.
— Чи вы мене шукали, заолядаючи въ о̂кно? — зачавъ о̂нъ грубымъ, шорсткимъ голосомъ.
— Я й не знаю васъ, пане, — — ту перервавъ