— Мо̂й приятель потребувавъ такого, що розумѣє ся трохи на шпіонствѣ. Що вы на те скажете? — спытавъ жидъ.
— Зовсѣмъ незле для мене и тымчасомъ я бы и тымъ занявъ ся, — сказавъ Ной непевно — але се не дає нѣчого въ руки.
— То правда, — згодивъ ся зъ нимъ жидъ. — А що бы вы сказали про старыхъ дамъ? Вытягати имъ мошонки и пакеты, а пото̂мъ скручувати на розѣ улицѣ — зъ того богато гроша приходить.
— А они не кричуть, або не драпають часомъ чоловѣка? — замѣтивъ Ной, хитаючи головою. — Я до того не вдавъ ся. Иншои роботы нема?
— А, єсть! — сказавъ жидъ, поклавши руку на колѣна Ноя. — Бубно̂въ обкрадати!
— А то якихъ?
— Звычайно посылають матери малыхъ дѣтей зъ шести пенсами и шілінґами, щобы де-що купили; имъ о̂дбирає ся грошѣ, котри̂ они все держать въ рукахъ, пото̂мъ тручає ся ихъ въ ро̂въ и о̂дходить ся споко̂йно, якъ бы нѣчо не сталось, або якъ бы дитина сама впала и потовкла ся. Ха-ха ха!
— Ха-ха-ха! — засмѣявъ ся и собѣ панъ Кляйполь и зъ незмѣрного вдоволеня по̂дкинувъ ноги въ гору. — Єй Богу, отсе добре!
— Певно — певно, — сказавъ Фажинъ. — Вы можете мати знаменити̂ повѣты въ Кемденъ-Тавнъ, въ Бетль-Бріджь и инши̂ околицѣ, де все богато нашихъ иде на роботу и що годины кидає на землю такихъ бубно̂въ, коли лише хоче.
— Отже я всѣмъ вдоволеный, — сказавъ Ной, коли зновъ охоловъ зо̂ свого одушевленя а Шарльота вернула. — О котро̂й годинѣ маємо зо̂йтись?