крылось, и тому зъ всеи силы ударивъ єи два разы по лици, котрымъ она майже дотыкала єго лиця.
Она захиталась и упала оголомшена на землю, а зъ глубокои раны въ чолѣ полилась кровь, але небавомъ зновъ зъ тяжкою бѣдою поднялась на колѣна, вытягнула зъ-за пазухи бѣлу хустину, що Рожа ѣй подарувала, зъ заломанымин руками по̂дняла єи такъ высоко до неба, якъ лишь при своихъ слабыхъ силахъ могла та благала Бога о милосердье.
Страшно було дивитись. Убійникъ цофнувъ ся до стѣны, закрывъ очи рукою, щобы єи не видѣти, хопивъ тяжку палицю и поваливъ Нансі на землю.
Въ цѣло̂й велико̂й столици не було того дня такъ страшного, безбожного проступку. Сонце, — те ясне сонце, що не лише свѣтло, але й нове житье, надѣю и свѣжи̂ силы дає людямъ, — зо̂йшло высоко надъ много люднымъ мѣстомъ и сыпало блискучи̂ промѣнѣ такъ въ помальовани̂ шибы, якъ и залѣплени̂ паперомъ о̂кна, такъ въ храмы высоки̂, якъ и въ найнизшу, найго̂ршу хатину. Оно освѣчувало такожь комнату, въ котро̂й лежала убита Нансі. Сайксъ старавъ ся, не допустити свѣтла до комнаты, але дарма. При млаво̂мъ свѣтлѣ ранку выглядала дѣвчина страшно, але єи кроваве тѣло выглядало ще десять разо̂въ страшнѣйше при ясно̂мъ свѣтлѣ дня.
Зо̂ страху не рушавъ ся Сайксъ зъ мѣсця. Ще разъ тихенько застогнала нещасна, а рука єи затремтѣ-