молото̂въ!“, други̂ бѣгали зо̂ смолоскипами туды и сюды, а инши̂ кляли, на чо̂мъ свѣтъ, а якъ скажени̂ пхались до дверей, або старались выдрапатись на до̂мъ.
— Вода прибувала, якъ я прийшовъ, — сказавъ Сайксъ, замыкаючи о̂кно. — Давайте менѣ шнура. Они всѣ зъ переду. А я зъ заду дому спущусь по шнурѣ въ ро̂въ и утечу. Шнура — скоро — бо ще трехъ убью, а пото̂мъ и собѣ зроблю конецъ.
Всѣ три наполохани̂ показали кутъ, въ котро̂мъ лежали шнуры, Сайксъ выбравъ скоро найсильнѣйшій и найдовшій, выбѣгъ зъ комнаты и вылѣзъ на дахъ.
Тымчасомъ замкненый хлопець не перестававъ кричати, щобы стерегти до̂мъ зо̂ всѣхъ сторо̂нъ. Тому коли убійникъ отворомъ въ дасѣ вылѣзъ на дахъ, то єго сей часъ побачили и сотки людей шукали вже дороги, якъ бы до̂статись до задньои части дому. Вода зъ рова о̂дплыла и о̂нъ побачивъ, що въ нѣмъ було лише болото. Вже о̂кна и дахи всѣхъ домо̂въ довкола оживились, и зъ долу до горы и зо̂ всѣхъ сторо̂нъ гремѣвъ та о̂дбивавъ ся о муры окликъ триюмфу, що убійникъ не може утечи.
— Вже єго мають, гурра! — крикнувъ оденъ чоловѣкъ на найблизшо̂мъ мостѣ, що ажь гнувъ ся по̂дъ тягаремъ людей, — и наразъ окликъ сей загремѣвъ зъ тысячь грудей.
— Дамь тому пятьдесять фунто̂въ, — крикнувъ оденъ старый, такожь на мостѣ стоячій панъ, — хто єго живцемъ зловить. Я буду тутъ и дамь грошѣ сейчасъ.
Зновъ роздавъ ся страшный крикъ, середъ котрого чути було голосы, що вже брама выломана. Теперь люде зачали пхатись до брамы, бо кождый хотѣвъ бачити, якъ поліцаѣ будуть вести убійника. Повставъ страшный стискъ и на дахъ теперь вже менше зважали.