не спавъ, але снивъ. Теперь що хвилѣ зривавъ ся и бѣгавъ по келіи засапаный и зъ розпаленымъ чоломъ о̂дъ несказаного страху, гнѣву, ненависти, такъ що и сторожѣ цофались передъ нимъ, хочь привыкли до такихъ обяво̂въ. Вко̂нци о̂дъ муки совѣсти зробивъ ся о̂нъ такъ страшный, що нѣхто не мо̂гъ на него подивити ся, усѣсти коло него, або чути єго близько себе; — тому оба сторожѣ постановили пильнувати єго разомъ.
О̂нъ сидѣвъ кучкомъ на своѣй камѣнно̂й лавцѣ и думавъ про минувшо̂сть. Коли єго о̂дводили до вязницѣ, то о̂нъ зранивъ ся и тому мавъ голову перевязану лѣннымъ платкомъ. Єго руде волосье спадало єму на безкровне лице, борода була розхрѣстана и покручена: въ єго очахъ горѣвъ страшный огонь; невмыте тѣло дрожало о̂дъ пропасницѣ, що палила єго нутро. Во̂сѣмь — девять — десять! Єсли се не нарокомъ кажуть бити годинникамъ, щобы єго лякати, єсли се справдѣ година за годиною такъ скоро минає, то що зъ нимъ буде, коли зновъ ту саму годину годинники выбють? Одинацята! Ще звуки послѣднои годины не затихли, вже зновъ годинникъ бьє. О осьмо̂й казавъ о̂нъ собѣ, що лишь самъ за собою буде жалувати на похоронѣ; о одинацято̂й —
Страшни̂ муры нюґетскои вязницѣ, котри̂ сто̂лько нужды, несказаного страху и муки скрывали не лише передъ окомъ людскимъ, але звычайно и передъ уявою чоловѣка, не мѣстили въ собѣ нѣколи такъ страшнои картины, якъ теперъ. Якъ бы хто бувъ переходивъ и бачивъ въ ту хвилю жида та подумавъ собѣ, що зъ нимъ буде дѣятись слѣдуючого дня, бувъ бы певно зле спавъ.
Одъ вечера ажь майже до по̂вно̂чи приступали то поодиноко то купками люде до дверника и зъ великою цѣкавостью пытали, чи заряджено о̂дложити страченье;