никъ, мусить такъ довго ждати, заки отворять браму, тымъ бо̂льше, коли приходить въ справахъ заведеня. Але панѣ Маннъ знала вже солодкими словечками та сильнымъ напиткомъ приборкати єго такъ, що о̂нъ по коротенько̂мъ о̂дмаганю принявъ чарочку. Тогдѣ приступивъ до орудки.
— Правда, панѣ Маннъ, що Оліверъ Твістъ сегодня ско̂нчивъ якъ-разъ во̂сѣмь лѣтъ?
— Люба дитина! нехай єго Богъ благословить! — перебила панѣ Маннъ и почала запаскою отирати очи.
Панъ Бумбль вѣвъ дальше:
— Мимо обѣцяныхъ десять фунто̂въ штерлінґо̂въ нагороды, потому двацять фунто̂въ, мимо надлюдскихъ заходо̂въ заряду, не були мы въ силѣ розвѣдати ся анѣ хто єго батько, анѣ про мѣсце побуту, имя або станъ матери.
— А якъ же то стало ся, що о̂нъ має про̂звище? — спытала панѣ-господиня.
Сторожь вказавъ палцемъ на груди и о̂дказавъ:
— То я єму вынайшовъ!
— Вы пане Бумбль?
— Я, панѣ. Мы называємо нашихъ знайдо̂въ по̂сля азбуки. Послѣдному до̂стало ся „С“ — я назвавъ єго: Свубль. Сему припало „Т“ — отъ и Твістъ. О, я маю про̂звища въ запасѣ о̂дъ „A“ до „V“. А ско̂нчу до послѣднои, то зачинаю зновъ зъ ко̂нця.
— Справдѣ, яки̂ вы учени̂, пане Бумбль!
— Ну… Але досыть о то̂мъ. Оліверъ уже теперь за старый тутъ лишати ся, тожь коллеґія постановила взяти єго зъ-во̂дси назадъ. Я самъ прийшовъ по него. Де о̂нъ?
Панѣ Маннъ выбѣгла, а за хвилю вернула зъ Оліверомъ, котрого за той часъ вымыли и приодягнули.