крикъ и гукъ зъ надвору робивъ прокляту стару вязницю такою тихою и само̂тною, що бувало приходилось зъ розпуки голову розбити о зелѣзни̂ штабы.
— Бѣдни̂ хлопцѣ! Ахъ, Біль, що то за брави̂ молодцѣ!
— Ага, вы бабы завсѣгды такъ судите. Брави̂ молодцѣ! Теперь вже однаково, яки̂ они, бо вже такъ, якъ бы по нихъ було.
О̂нъ хопивъ хлопця знову сильнѣйше за руку и казавъ ити скорше.
— Чекайте, — сказала дѣвчина — я бы певно не дивилась ро̂внодушно, єсли бы васъ вели на шибеницю завтра, коли знову выбє осьма година. Я бы такъ довго бѣгала туды и сюды, поки бы-мъ не впала на землю, хочь бы снѣгъ лежавъ и на стопу грубо и хочь бы я не мала жаднои теплои хустки на собѣ.
— И се бы менѣ певно дуже помогло! — завважавъ несентиментальный Сайксъ.— Не могла бы-сь менѣ подати пильника и зъ двайцять ло̂ктѣвъ шнура, а бѣгла бы-сь пятьдесять миль, або й дома остала, а зъ того всього менѣ нѣчо не прийшло бы. Ходѣмъ, не сто̂й та не балакай!
Дѣвчина засмѣяла ся, хопила Олівера за руку и они по̂шли дальше. Оліверъ чувъ, що єи пальцѣ дрожали, а якъ переходили по-при ґазову лямпу, то видѣвъ єи лице, блѣде якъ смерть.
Въ по̂въ годины звернули они въ вузку, брудну улицю, котру мабуть замешкували сами̂ похатники та перекупки, и станули передъ якимсь замкненымъ склепомъ. До̂мъ, якъ здавалось, бувъ незамешканый и навъ-по̂въ зруйнованый. Надъ дверми була прибита таблиця зъ написомъ, що сей до̂мъ єсть до вынаймле-