ської землі. Почалася поступова капітуляція й дезерція з визвольницьких позицій. Національний ідеал став губитись на опортуністичних манівцях. Маса робилась прибита й інертна.
Треба було різкого слова, яскравих поривних чинів, щоб знову запалити вірою серця і зрушити націю до боротьби. Як завжди, бачив вождь потрібне, і він дав його народові.
1924. р. іде до довголітньої тюрми по процесі Ольги Басарабової найближчий співробітник вождя і Краєвий Командант Орґанізації Андрій Мельник. На його місце призначає дещо пізніше Евген Коновалець сот. Юліяна Головінського. Роки 1925—26. це героїчно-леґендарний період Революції. Очайдушними чинами малої боєвої ґрупи, змаліла в загальній депресії, Орґанізація торує шлях ідеї перманентної революції проти ворога. Упорядкована польська держава не може собі дати ради з українським підпіллям. В суспільстві розвівається пригноблення, очі народу, в першій мірі молоді, звертаються до тих хоробрих, що зважилися піднести зброю на всесильного переможця. Росте ентузіязм, відвага жертви, порив до чину і праці.
В тому, як Евген Коновалець зумів завжди схопити суть доби, знайти її розвязку і зробити свої рішення, лежить істота його вождівства,
