Сторінка:Д. Мамин-Сібіряк. Старий Горобець (1919).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


 — Час і відпочити, міркував він у голос, злетівши на дах своєї нової хати. — Я не аби-який Горобець… От молодь — нехай вона ще повчиться, як треба на світі жити.

Хоч і кумедні були ті похвальки Старого Горобця, але до них усі звикли й навіть почали вірити, що шпаківню зроблено справді таки для Старого Горобця Тепер усі ждали тілько того дня, коли прилетять шпаки — що то тоді буде робити старий, залізши в чуже гніздо.

 — Ну, що таке шпаки? — міркував голосно Старий Горобець. — Дурний птах, що бо-зна нащо перелітає з одного місця на друге. От і наш Півень теж не дуже то розумний, але зате сидить собі вдома; а потім його зварять в юшці… Я хочу сказати, що дурний Півень здатен хоч на юшку, а шпаки — ні нащо: прилетять, як навіжені, крутяться, скрекочуть… Пху! Дивитись гидко.

 — Шпаки співають, — промовив Вовчок, якому дуже вже обридло слухати це горобине базіканя, — а ти вмієш тілько красти.

 — Співають? Це зветься співають? — здивувався Старий Горобець. — Ха-ха-ха… Ну, вже вибачайте, панове, хоча про себе балакати й не годиться, але я повинен сказати, що коли хто справді й співає, то це я… еге! І я раз-у-раз співаю, з ранку до ночі, співаю ввесь вік свій. Ось послухайте: цвірінь-цвірінь-цвірінь… Гарно? То-то й є!… Мене всі слухають…

 — Та годі тобі, старий блазню…

З шпаківні було дуже добре помешкання. Головна річ, що все зверху видко. Як тілько посиплять курям