Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

уяви, що ми собі складали про безмежність! Протягом п'ятьох років мого перебування там, я ніколи не міг достоту уявити собі, в якім відлеглім місці була маленька опочивальня, що в ній спали я і вісімнадцять чи двадцять учнів. Шкільна кімната була найбільша в будинку — я не міг відмовитися від думки, що вона була найбільша в світі. Вона була дуже довга, вузька й страшно низька з мальованими готичними вікнами і дубовою стелею. У відлеглім страшнім кутку була квадратова загорожа в вісім-дев'ять футів — «святилище», підчас лекцій, нашого директора отця д-ра Бренсбі. Це була солідна будова з масивними дверима, і ми радше всі б загинули в муках, аніж наважилися були б відчинити їх підчас відсутности йогомосці. По других кутках були дві подібні загорожі, куди менше поважані, правда, та все ж і вони всиляли в нас побожний страх. Одна з них була катедра «класичного» навчителя, а друга — «англійського й математики». Розкидані по всій кімнаті вдовж і впоперек, у безмежнім хаосі стояли незчисленні лави й столи, чорні, старовинні й зужитковані, неймовірно завалені заялозеними книжками і такі покарбовані ініціялами, іменами, гротескними фігурами і іншими колективними зусиллями ножа, що геть утратили ту малооригінальну форму, яку мали колись за давноминулих часів. Величезна діжа з водою стояла в кімнаті з одного краю, а дзиґарі колосальних розмірів — з другого.

Оточений масивними мурами цієї шановної школи, я перейшов, ще не знудьгувавшися в тім і не розчарувавшися, в третє п'ятиліття мого життя. Цвітущий мозок дитинства не потребує зовнішнього світу фактів, щоб розважати себе й знаходити собі роботу, і ніби сумна одноманітність школи була повна дужчими емоціями, ніж ті, що я мав старшого віку від розкошів, чи за віку дорослого від злочинства. Але я мушу думати, що мій початковий розумовий розвій ховав у собі риси незвичайного — навіть екстравагантного. Взагалі, події раннього дитинства рідко полишають виразне по собі вражіння у більшости людей. Все воно, як сива тінь — слабий і хаотичний спомин, неясний спогад про маленькі розваги й фантасмагоричні болі. Не так було мені. Очевидно, в дитинстві я відчував з силою, не меншою,