Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/9

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

під керуванням двох навчителів, і двічі що-неділі, коли ми ходили тим самим робом, як на парад, на вечірню й на обідню до місцевої церкви. Нашої школи директор був за пастора в цій церкві. З яким глибоким почуттям здивовання й збентеження я звик дивитися з нашої далекої лави на хорах, коли урочистою й повільною ходою він сходив на амбону. Цей шановний чоловік з таким благодушним обличчям в блискучому орнаті, що розвівався так торжественно, з такою старанно напудреною перукою, такий закляклий та величний — невже ж це був той самий, хто пізніше з кислою пикою і в затабаченій одежі керував з ферулою в руці драконівськими законами школи. О, незміряна загадка, надто потворна, щоб можна було її розвязати! На розі важкого муру хмурилася ще важча брама. Вона була скріплена і збита залізними болтами і вгорі залізними їжилася іглами. Яке почуття глибокого побожного страху викликала ця брама! Її ніколи не відчинялося, окрім отих періодичних виходів, про які я вже згадував; і тоді в кожному рипі її могутніх завіс ми вчували таємницю — цілий світ матеріялу для урочистого слова чи ще урочистішої задуми. Просторий двір мав неправильну форму і мав скільки закутів. Три чи чотири найбільших спосеред цих закутів становили майдан для розваг. Він був рівний і всипаний дрібним твердим кремінням. Я добре згадую, що на нім не було ні дерев, ні лав, ні чогось подібного. Ясне діло, він був містився за будинком. Перед фасадом був невеличкий палісадник, обсаджений буксом і іншими кущами, але через нього ми проходили тільки дуже-дуже рідко, як от, коли вперше вступали до школи чи остаточно виходили з неї або, може, коли якийсь родич чи друг приїздив по нас, і ми радісно їхали додому на різдвяні чи літні канікули. А самий дім — яка чудова стара будівля то була! для мене — справжнє чарівне місце! Його покоям, його незчисленним відділам не було краю. Трудно було сказати з певністю, на якому поверсі з двох у даний момент стоїш. З кожної кімнати до другої запевне вело три або чотири ступні сходів чи вниз, чи вгору. Бокові крила були незчисленні й незрозумілі і так переходили одне в одне, що наші найточніші ідеї про будинок не дуже різнилися від