рушився надзвичайно сторожко, бо підлога, хоч і була, як видно, міцна, укрита була зрадливою вогкістю. Але врешті я набравсь духу і не боявся ступати рішучими кроками, наміряючись перейти в'язницю як-найпростіше. Я зробив так яких десять чи дванадцять ступнів, коли кінець розірваної окрайки на моїй одежі вплутавсь мені межи ноги. Я заступив його і з маху упав долілиць.
Змішавшися від цього падіння, я не помітив зразу одного разючого факту; але кільки секунд по тому, коли я все ще лежав простертий, він привернув до себе мою увагу. Це було таке: моє підборіддя упиралося у долівку, але губи і верхня частина голови, хоч і лежали ніби-то нижче від підборіддя, не доторкались нічого. Заразом мій лоб повивали наче якісь липкі випари, а ніздрі мої забивав своєрідний дух гнилявих грибків. Я простяг перед себе руку і весь похолов, побачивши, що упав на самісінькім краї круглої ями-колодязя, що його розмірів, звісно, не міг зразу вияснити. Обмацуючи муровання попід самою гранню, мені пощастило вирвати з нього малий уламок, і я пустив його у безодню. Довгі секунди я прислухався до відгомонів, коли він ударявся в своїм падінні об стіни прірви; врешті настало його зловісне занурення у воду, супроводжене голосною луною. В цю саму мить почувся звук, мов би хто хутко розкрив і знову поспішно закрив які двері вгорі наді мною, а слабий промик світла раптом майнув у пітьмі і так саме раптово пропав.
Я побачив гаразд, який чорний уділ мені був судився, і повітав себе із щасливим випадком, що ним оце врятувавсь. Іще один крок перед моїм падінням — і світ би мене не побачив більше; а ця смерть, що її я зараз уникнув, належала саме до того, що я вважав за байку й дурниці в оповіданнях про інквізицію. Жертвам її тиранії давалось на вибір або смерть з найстрашнішими тілесними муками, або смерть з найжахливішими тортурами духу. Мені тепер полишалося друге. Від довгих терпінь нерви мені так розслабли, що я весь трепетав на звук власного голосу, і з мене став як-найкраще придатний об'єкт для того способу мордування, що мені призначався.
