Сторінка:Едґар Аллен По. Вибрані твори. 1928.djvu/152

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Мої простягнені руки зіткнулися врешті з якоюсь твердою перепоною. Це була стіна, як видно, мурована — дуже рівна, ковзька й холодна. Я пішов уздовж неї, ступаючи з усією пильною недовірливістю, що її надихнули мені деякі стародавні оповідання. Цей спосіб, одначе, не давав мені змоги вияснити розміри моєї в'язниці, бо я міг обійти кругом і повернутись до того місця, звідки почав, не спостерігши цього — така одноманітна видавалась стіна. Отже, я взявсь був шукати ножа, що був у мене в кешені, коли мене вели до судової залі — та він зник; мою одежу замінено на халат із цупкої саржі. Я думав загнати ніж в якусь невелику шпару в мурованні, щоб так позначити точку виходу. Трудність, власне, була пуста, дарма що в розладі моєї уяви вона видавалась мені непоборною. Я увірвав частину окрайки з одежі і розтягнув її долі на всю довжину, під простим кутом до стінки. Ідучи напомацки круг моєї в'язниці, я не міг не натрапити на цей виривок, коли завершу своє коло. Так, принаймні, я думав, але ж я негоден був зважити ні розмірів моєї тюрми, ані власної знедужалости. Ґрунт був вогкий і ковзький. Деякий час я брів наперед, аж нараз спіткнувся і впав. Знесилений крайньою втомою, лишивсь я простертий долі, і скоро сон зборов мене отак, лежачи.

Прокинувшись і простягши від себе руку, я знайшов коло себе хлібину та глек із водою. Я занадто знемігся, щоб роздумувати над цим фактом, тільки жадібно їв і пив. Скоро по тому я знов розпочав свій обхід довкола в'язниці, на превелику силу дійшовши врешті до виривка саржі. Перед тим як упасти, я нарахував п'ятдесят два кроки, а вдруге почавши обхід, нарахував іще сорок вісім і з тим прийшов до свого виривка. Всього була сотня ступнів, і, прийнявши два ступні на ярд, я рішив, що в'язниця має п'ятдесят ярдів околом. Я, одначе, зіткнувся в обході з численними виїмками у стіні і, таким чином, не міг собі уявити форму склепу, а що це був підземний склеп, я був зовсім певний.

Я мав мало виглядів — жодної надії — в цих своїх розшуках, але безцільна цікавість спонукувала мене провадити їх далі. Одійшовши стіни, я рішив перейти простір темниці. Перше я