— Знову зробити огульний трус у кватирі.
— Це абсолютно непотрібна річ, — відмовив Ґ. — Що листа там немає, це річ така сама певна, як те, що я дихаю.
— У мене нема для вас кращої поради, — сказав Дюпен. — Ви, звичайно, маєте точний опис листа?
— А як же! — і тут префект, витягши пам'ятну книжку, взявся вичитувати докладний опис внутрішнього, а надто зовнішнього вигляду викраденого документу. Перечитавши цей опис, він скоро від нас забрався в такім пригніченім настрої, якого я доти зроду не бачив у цього поважного джентлмена.
Десь місяць перѐгодя він учинив нам другу візиту і знайшов нас приблизно за тим самим заняттям. Він узяв люльку й крісло і завів якусь ординарну розмову. Нарешті я запитав його:
— Ну, гаразд, але ж, Ґ., як там із викраденим листом? Я певен, ви таки врешті рішили, що міністра не перемудруєш?
— Щоб він пропав, кажу — так! я зробив другий огляд, як порадив Дюпен, але вся праця марне пішла, як я і гадав був.
— А яку там призначено нагороду, ви казали?
— О, дуже багато — дуже щедра нагорода — я не хочу казати точно, скільки саме; але одне я скажу, що я не вагався б дати мій власний чек на п'ятдесят тисяч франків тому, хто добуде мені цього листа. Він важить що день, то все більше — і нагороду уже подвоєно. А проте, коли б її збільшили хоч і втроє, я негоден нічого зробити, крім того, що вже зробив.
— Ну що ж, — сказав Дюпен протягом, поміж затяжками із своєї люльки, — я справді… гадаю, Ґ.,… Ви таки не постарались… не вложили всіх своїх сил у цю справу. Ви могли б зробити… трошки більше, гадаю, га?
— Як — яким чином?
— Ну як же — пуф, пуф — ви могли б — пуф, пуф — попросити поради, га? — пуф, пуф, пуф. Пам'ятаєте, може, історію, що розказують про Абернеті?
— Не пам'ятаю; к чорту Абернеті!
— Певна річ: к чорту та й годі! А було це так, що колись один багатий скнара рішив на дурничку дістати від цього Абернеті медичну консультацію. Скориставшись для цього звичайною
