тів с.-г. культур («українка», «кооператорка» та ін.). Наук.-дослідні станції (в 1927 р. — вже 35) працювали за єдиною програмою. Організовано було кілька заповідників (Асканія-Нова, цілинні степи Старобільщини, Надозів’я); визначне місце в н.-д. роботі зайняла проблема посушливости на півдні України та можливости засвоєння багатьох нових південних культур. З наук. установ, що сприяли розвиткові с.-г. науки, треба згадати: Другий відділ УАН (див.); С.-Г. Науковий Комітет України (див.), що видавав «Труди» й окремі праці великої цінности, як «Боташчно-геогр. районізація України» (1925), «Фльора України» та ін.; с.-г. ін-ти Київський, Харківський, Одеський, що видавали свої наук. записки («Записки» Київ. та Харківського Ін-тів, «Вісті» Одеського Ін-ту); с.-г. наук.-дослідні станції, особливо Полтавська, Херсонська, Носівська, Харківська, Іванівська, Київська, що видавали свої праці. У Зах. Україні — НТШ. Одночасно на Зах. Україні діяло т-во «Сільський Господар» (див.), яке побіч праці з ділянки сучасної аґрономії мало й деяке наук. значення; т-во видавало чимало фахових книжок (понад 180), випускало часописи, с.-г. календарі (1928 — 44 — щорічно); 1927 було утворене Т-во Укр. Аґрономів. Наукова праця велась через Аґрономічну комісію при НТШ. На еміґрації аґрономічну науку репрезентувала Укр. Госп. Академія — УТГІ (див).
Від другої пол. 1920-их pp. починаються переслідування укр. учених в УССР, а робота установ дедалі перебудовується в зв'язку з переходом до колективізації; праця н.-д. організацій підпорядковується поточним виробничим завданням, диктованим із Москви, і зазнає вузької галузевої спеціялізації.. Н.-д. інститути на Україні підпорядковуються Всесоюзній Академії С.-Г. Наук у Москві (з 1929, спершу через Всеукр. Академію С.-Г. Наук, пізніше ліквідовану). Нині аґрономічні н.-д. ін-ти входять в Академію Наук УРСР. Їх праця, як і діяльність численних дослідних станцій іде в напрямі реалізації практичних завдань, поставлених владою. В останні роки — це, поза раніше початими дослідами, як вирощування нових сортів культур, боротьба з шкідниками, бур’янами й посухою тощо, також — створення полезахисних смуг, дальші спроби піднесення врожайности, засвоєння й поширення нових для України культур (чай, бавовна та ін. техн. культури, цитрусові і т. д.). Цілковита підпорядкованість визначеним із центру завданням, вузька спеціялізація і зв'язаність постійним контролем позбавляють А. на Україні можливостей вільно і широко розвиватися.
Видатніші діячі в галузі А. на Україні: Зайкевич Анастасій — один із піонерів дослідної праці над цукровим буряком на Україні; Виноградський С. — мікробіолог, Рожественський Б., визначний наук. діяч у галузі дослідної праці (Харків); ґрунтознавці: Ґедройц К., Набоких О., Махів Г., Крокос К.; Яната О., відомий працями з галузі прикладної ботаніки та ботанічної термінології; Богданов С., проф. Київ. Ун-ту; Колкунов В., проф. Київ. Політехнічного Ін-ту, один з представників біологічного напряму в рослинництві; Слезкін П., проф. у Києві, автор багатьох монографій про цукровий буряк, зернові та ін. культури; Малюшицький М., проф. Київ. Політехнічного Ін-ту; Душечкін О., д. чл. АН УРСР, автор аґрономічних праць; брати Филиповські Олексій і Олександер, фахівці дослідної справи; Франкфурт С., організатор і завідувач мережі дослідних полів 1900 — 18; Сапєгін А., автор праць з генетики; Терниченко А., проф. хліборобства, редактор багатьох с.-г. часописів; садовод Л. П. Симиренко і директор Мліївської садово-городньої дослідної станції В. Л. Симиренко; Іваницький Б., проф. УТГІ, автор праць з лісознавства; Храпливий Є., гол. директор «Сільського Господаря», ред. багатьох часописів, автор праць із суспільної аґрономії; Павликовський Ю., автор праць із питань земельної реформи та тваринництва. В післявоєнну добу, крім деяких згаданих, над питаннями А. м. ін. працювали д. члени АН УРСР Василенко А., Власюк П., Гребень Л., Гришко М., Лисенко Т., Погребняк П., Соколовський О., Юр’їв В., чл.-кор. АН Звєрозомб-Зубовський Є., Старченко В. та ін.
С.-г. часописи. На підрос. Україні більшість с.-г. часописів виходила рос. мовою: «Хозяйство» (орган Южнорусского Общества Поощрения Сельского Хозяйства), «Земледелие» (журн. Киевского Общества Сельского Хозяйства), «Южно-русская с.-х. газета» (вид. Харьковского Общества Сельского Хозяйства з 1895), але після 1905 деякі почали виходити й укр. мовою: «Хлібороб» (Лубні 1905; Харків 1907 — 18), «Рілля» (Київ 1910 — 15, 1917 — 18); містили ст. на с.-г. теми часописи: «Рідний Край» (Полтава 1906 — 07, Київ — 1908 — 14), «Громадська Думка» (Київ 1905), «Рада» (Київ 1906 — 14), «Укр. Бджільництво» (Київ 1910 — 14), «Укр. Пасічництво» (Київ 1914 — 19); в 20-их pp. в УССР постали численні періодичні вид., зокрема «Вісник с.-г. науки та досвідної справи», «Сіль. Господар», «Вісник садівництва, виноградництва та городництва», «Укр. Аґроном», «С.-г. машина», «Механізація сіль. госп-ва», «Меліоративні питання» і ряд ін. у Харкові, «Вісник Пасічництва» в
