зваживши обставини наших часів, дійсно вимагає добро загалу.
Одначе у всіх тих способах піддержування виховання й публичного й приватного образування, повинна очевидно держава шанувати природні права Церкви й родини до христіянського виховання, а крім цего повинна придержуватися роздільної справедливости. Тому також є несправедливий і недозволений всякий виховний чи шкільний монополь, який змушує родини фізично або морально до посилання дітий до державних шкіл, всупереч обовязкам христіянської совісти, а також всупереч їх слушним уподобанням.
в) Яке виховання може собі застерегти
Однак це не перешкоджує, щоби для доброї управи держави й для охорони внутрішного й зовнішного спокою, так дуже потрібних для загального добра, а вимагаючих особливших здібностий і спеціяльного приготовання, не мала держава застерегти собі права закладання приготовляючих до певних урядів шкіл, а особливо для війська й права кермовання ними; колиб тільки уважала, щоб не нарушити прав, що прислугують Церкві й родині. Не від річи буде ту пригадати особливо ту пересторогу, бо в наших часах (коли шириться пересадний і фальшивий націоналізм, так дуже ворожий правдивому мирови й поводженню), звикло ся переступати слушні границі у військовій організації т. зв. фізичного виховання хлопців (а часом навіть дівчат, всупереч самій природі людській), навіть дуже часто у неділі — з надмірним вкороченням часу, який повинен бути посвячений реліґійним обовязкам й відданий святощам родинного життя.
Врешті не хочемо ганити цего, що може бути добрим в дусі карности й розумної смілости в таких методах, але тільки всяку пересаду, якою є пр. дух насилля, якого не можна мішати з духом мужества, ані з шляхотним почуттям військової справности в обороні вітчини й публичного порядку; якою є також у фізичнім вихованню надмірне перецінювання атлєтизму, що навіть в клясичній добі поганства було ознакою звиродніння й упадку.
Дальше, загалом, прислугує державі право виховання, яке можна назвати суспільним, не тільки відносно до молоді, але до людий всякого віку й стану. Воно полягає на штуці публичного представлювання стоваришеним одиницям таких предметів для розуму, уяви і змислів, що потягають волю до доброго, або з майже моральною конечністю впроваджують її на ту дорогу, чи то позитивно, представляючи такі предмети, чи то негативно, усуваючи ті, які є її противні. Це суспільне виховання так широке й ріжнородне, що обіймає майже цілу діяльність держави для загального добра і як
