Сторінка:Енцикліка про христіянське виховання молоді.pdf/15

мусить бути узгіднене з засадами моральности, так також не може противитися науці Церкви, яка з Божої установи є Учителькою тих засад.

Все те, що Ми до тепер сказали о діяльности держави в ділянці виховання, опирається на як найбільше тревалій й незрушимій основі католицької науки „Про христіянський устрій держав“ так прегарно виложеної Нашим Попередником Львом XIII., саме в енцикліках „Immortale Dei“ і „Sapientiae chtistianae“, а іменно:

г) Гармонія між Церквою і державою

„Бог розділив управу людського роду поміж дві власти: церковну й світську, одну ставляючи над Божими річами, другу — над людськими річами. І одна й друга є в своїм роді найвисша. І одна й друга має зачеркнені границі, в яких замикається, безпосередно визначені природою й ціллю кождої.

Звідси неначеб то повставав якийсь світ, у якім кожда з них поступає силою власного права. Але тому, що приказам кождої з них підлягають ті самі піддані і може лучитися, що та сама матерія, хоч під ріжним зглядом, входить однак у ділянку прав і компетенції обидвох, Боже Провидіння, яке обі установило, мусіло визначити обом їх дороги просто і в порядку. „Власти, які є, Богом є постановлені“.

Отже виховання молоді є власне одною з тих справ, що належать і до Церкви і до держави „хоч в ріжний спосіб“, як це Ми висше виложили. „Звідси між обома властями — каже дальше Лев XIII. — повинна заходити упорядкована гармонія, яку цілком слушно порівнується до звязи, якою в чоловікови лучаться душа й тіло. Якою повинна бути та звязь, не можливо инакше означити, як розглядаючи, як це Ми сказали, природу кождої з тих властий і маючи на оці взнеслість і шляхотність їх цілий; бо одна має старатися передусім і безпосередно о поводження в дочасних річах; друга — достарчати небесних й вічних дібр. А тому усе те, що в якийнебудь спосіб відноситься до спасення душ і Божої слави, чи то воно таке із своєї природи, чи то таким його уважають з уваги на ціль, до якої відноситься, все те належить до обєму влади й осуду Церкви; а слушним є, щоби решта, що обіймає світську й політичну ділянку, підлягало світській владі, бо Ісус Христос приказав „віддати цісареви, що є цісарського, а Богови, що Боже“.

Хто небудь протививсяб приняттю тих засад, а затим примінюванню їх до виховання, цей конечно дійшов би до заперечення, що Христос заложив свою Церкву для вічного спасення людий, і до твердження, що держава не є піддана Богови і Його природному й Божому законови. А ще найнагляднійше є безбожним і противним здоровому розумови, а особливо в справі виховання надзвичайно небезпечним для належного ви-