Сторінка:Енцикліка про христіянське виховання молоді.pdf/18

страстий. Звідси залишаються в людській природі наслідки первородного гріха, а особливо ослаблення волі й неупорядковані похоти.

„Дурнота впилась молодикові в серце, та навчаюча лозина прожене її від його“. Притч. XXII. 15. Отже треба поправляти неупорядковані пристрасти, зміцняти й згармонізувати добре від наймолодших літ, а передусім належить просвічувати розум і скріпляти волю за поміччу надприродних правд й орудників ласки. Без тих орудників не можливо ані опанувати злих склонностий, ані дійти до виховної досконалости, властивої Церкві, вивінуваній Христом досконало й у повноті і в Божу науку і в Тайни, ці успішні орудники ласки.

б) Фалш і шкоди педаґоґічного натуралізму.

Тому то фальшивим є усякий педаґоґічний натуралізм, що в образуванню молоді виключає в який небудь спосіб, або ограничує надприродне христіянське вироблення; блудною є також всяка метода виховання, що опирається в цілости або в части на запереченню первородного гріха й ласки, або на забуттю про них, а звідси на самих тільки силах людської природи. Такими загально є ті нинішні системи о дуже ріжних назвах, які покликуються на мниму автономію і нічим неограничену свободу дитини, та які зменшують або навіть усувають повагу й працю виховника, приписуючи дитині виключне першенство ініціятиви в ділянці свойого виховання і поступовання, незалежне від всякого висшого природного й Божого права.

А як через котру з тих назв хотілосяб вказати, хоч менше стисло, па конечність чинного, постепенно що раз більше свідомого співділання дитини в своїм вихованню; коли прямувалосяб до усунення з виховання деспотизму й насилля (яке зрештою не є властивим орудником поправи), говорилосяб правду, але нічо нового, що не булоб голошене Церквою і впроваджене в діло в практиці традиційного христіянського виховання. Того способу держиться сам Бог у відношенню до сотворінь, яких взиває до чинного співділання, відповідно до властивої кождому природи, бо „Мудрість Його досягає силою від кінця аж до кінця і уряджує усе лагідністю“.

Але на жаль не мало є таких, що і назвою після її звичайного змислу й ділом стараються усунути виховання з під усякої залежности від Божого права. Тому в наших часах є ми свідками досить дивного направду явища, що виховники й фільософи трудяться у вишуканню якогось загального морального кодексу виховання так, як би не існувало Десять Божих Заповідий, ані не було евангельського закона, ані навіть права природи виритого Богом у серци чоловіка, яке голосить здоровий розум і яке при помочи позитивного Обявлення є зібране самим Богом в десятьох запові-