Сторінка:Енцикліка про христіянське виховання молоді.pdf/19

дях. Ті новатори привикли також називати з погордою христіянське виховання „гетерономічним“, „пасивним“, „перестарілим“, бо основується воно на повазі Бога й на святім Його законі.

Ганебно обманюють себе думаючи, що визволюють, як кажуть, дитину. Противно! роблять її радше невільником своєї сліпої гордости й своїх неуладнаних пристрастий, бо силою льоґічної консеквенції тих хибних систем, оправдується ті пристрасти яко слушні вимагання природи, що посідає т. зв. автономію.

Але ще гірше, коли в хибній, легкодушній і небезпечній претенсіональности хочеться піддати дослідам, досвідченням й непокликаним осудам природного порядку, прояви порядку надприродного, що відносяться до виховання, як пр. священиче або монаше покликання і взагалі тайне ділання ласки, яка, підносячи природні сили, безконечно їх перевисшає і в ніякий спосіб не може підлягати фізичним законам, бо „Дух куди хоче, дише“.

в) Сексуальне виховання.

Однак найбільше небезпечним є той натуралізм, що проникає в наших часах ділянку виховання у найбільше делікатній матерії, якою є чистота обичаїв. Дуже розповсюдненим є блуд тих, що в шкідливій претенсіональности, брудними словами, голосять т. зв. сексуальне виховання, думаючи фальшиво, що зможуть охоронити молодь перед небезпеками змислів за поміччу чисто природних середників, якими є: легкодушне усвідомлювання й превенційне поучування для всіх без ріжниці, навіть публично, а що гірше, за поміччу виставлювання молоді через якийсь час на нагоди, щоби її, як кажуть, до них призвичаїти неначеб загартувати душі проти такого рода небезпек.

Дуже вони миляться, не хотячи признати природної уломности людської природи й права, про яке говорив Апостол, що воно противиться праву розуму — і забуваючи навіть сам досвід життя, з якого видно, що якраз у молоді проступки проти обичайности не є на стільки наслідком браку знання, на скільки передусім слабости волі, нараженої на небезпеки й не підпомаганої орудниками ласки. В тій так дуже делікатній матерії, коли, зваживши всі обставини, якесь індивідуальне поучення у відповіднім часі виявилося конечним зі сторони тих, яким Бог дав виховне післанництво й ласку стану, належить заховати всяку осторожність, яку добре знало традиційне христіянське виховання, яку достаточно описав згаданий Антоніян.

„Така й так велика є наша неміч й нахил до гріха — каже він — що часто в тих самих річах, які говориться для охорони перед гріхом; слухаючий має якраз нагоду й заохоту до гріха. В наслідок цего є річчу