Нехайжеж родичі, а враз з ними усі виховники уважають, щоби добре користали з уділеної собі поваги Богом, якого вони є в повнім значінню цего слова заступниками, не для своєї вигоди, але для властивого вироблення дітий в святій і синівській „боязни Бога, початкови премудрости“, на якій одиноко може сильно опертися пошанування власти, без якого не може встоятися ні лад, ні спокій, ні яке небудь поводження в родині й у суспільности.
б) Церква і її виховні діла.
Це виховне середовище Церкви обіймає не тільки її Тайни, ті орудники ласки, успішні Божою силою та всі предивно виховні її обряди, не тільки ту матеріяльну будівлю христіянської святині, що також в чудесний справді спосіб ділає виховно мовою літурґії й мистецтва, але також велику скількість і ріжнородність шкіл, стоваришень і всякого рода інституцій, що зміряють до вироблення молоді при літературних й наукових студіях та навіть через саму забаву й фізичну культуру в реліґійній побожности.
І в тій невичерпаній обильности виховних діл, як з одної сторони предивною, а заразом недосяжною є материнська опіка Церкви, так з другої пречудесною є та висше згадана гармонія, яку вона може удержати з христіянською родиною так, що з цілою слушністю можна сказати, що Церква й родина творять разом одну святиню христіянського виховання.
в) Школа:
