жи́нку (!). І вот коли́ вони́ схо́дят ця в яки́й-нибудь дом моли́(ць) ця Бо́гу, то по сириди́ні ха́ти становля́ть шапли́к і накрива́ють рого́жкую, а Богоро́дицю свою́ сажа́ють на по́куті. Пото́м хо́дять круго́м шаплика́, і через не́скілько вре́мені Бог вила́зить із шаплика́ і розда́єть їм ка́ждому по проску́рці. Вони́ коли́ прино́сять до-до́му проску́рки, то кладу́ть засу́шовать: пото́м на дру́гий день поди́ви(ць) ця, аж там лижи́ть кі́нс(ь)ке г...о́. І вот вони́ мо́ля(ць) ця Бо́гу до́вго, так шо до́вше, чим до пі́вночи. Пото́м до-до́му уже́ іти́ пі́зно, то вони́ всі тут ляга́ють спать, мужчи́ни і же́нщини вмі́стї, яко́му мужчи́ні із яко́ю же́нщеною при́йдит ця спать, рі́дко коли́ з своє́ю, а то побі́льше с чужо́ю. І потому у тих Хлистуні́в, кото́рі ча́сто хо́дять моли́(ць) ця Бо́гу в яки́й-нибудь дом, то у їх ни бува́єть дїте́й, потому́ шо вони́, чолові́ка, ни нучу́ють постоя́нно з свої́ми жінка́ми.
Одному́ Хлистуно́ві случи́лось так. Оди́н раз він захоті́в узна́ть, з яко́ю він бу́деть нучува́ть. І коли́ ляга́ють спать, то вони́ ту́шать сьві́тло, і пото́м кожен чилові́к бере́ть собі́, яку́ попа́в. Коли́ він ліг, і шоб узна́ть, з яко́ю нучува́в, то він одірва́в у не́ї кусо́к попере́дниці, і пото́м, як у́тром повстава́ли всі, він подиви́в ся, у кого́ така́ попере́дниця як той ласкут, і поба́чив, що така́ попере́дниця у його́ ма́тирі. Тоді́ він догада́в ся, шо, мо́жеть, він не-ра́з з ма́тирею ночова́в, і з той пори́ бро́сив ходи́ть у Хлистуни́.
Як конча́ют ця (!) моли́(ць) ця Бо́гу, то, по ї́хньому обря́ду, начина́ють цилува́ть (!) Богоро́дицю. І вот оди́н хлисту́н накури́в ся махо́рки і то́же став цилова́ть (!). Богоро́дица (!) почу́ла, шо от йо́го таки́й смард (!), і приказа́ла його́ ви́гнать із числа́ своїх окружа́ющих. А він ходи́в у Хлистуни́ бі́льше двацяти́ лїт, і узна́в всі їх обря́ди, росказа́в други́м, як вони́ виполняють зако́ни, і в яком поря́дкѣ (!) нахо́дя(ць) ця обря́ди. І всі його́ розка́зи напеча́тани (!) в кни́гах.
(Катеринодар, лютий 1894. Записав козак станицї Старощербинівки Єйського оддїлу Михайло Артемович Стецина, 19 лїт).
— Ви зна́їте, чого́ Турки ни їдя́ть свини́ни? — А чого́? — О́т-чого. Як ходи́в Су́с Христо́с з Магоме́том по зимлі́, то вони́ заспо́рили, хто́ бі́льше чу́до зро́бе. — Сус ка́же: „Я за́раз уда́рю об ка́мінь па́лкою, і з йо́го вода́ пі́де!“ — А Магоме́т і ка́же: „Та це ни ди́во: це й я мо́жу зроби́ть“. Ото́ й звелі́в Магоме́т в двох чи там в трьох місця́х позарива́ть у землю бурдюги́ з водо́ю і наверну́ть камі́ньням. Ду́мка, бач, така́ була́, що він свого ча́су уда́ре по ка́міневі залі́зним дрючко́м
