Сторінка:Етнографічний збірник Т.35.djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана

96

96

96 Вефлеєм місто то ни підо мнов, Пид другим царем, онь ішд Иродом, Ни маю права бильїне карати! Я тото було все пид Пилатом, Вин лиш так казаў почерез Жиди, Бо вин ни хотїў Христа карати. А вни вибрали тогди патролю, Займили Христа онь до Ирода: Ироде Цару, позвольий кару, у И ми гезди ймили нового царя, Нового царя, ниприятеля. А Ирод сказав: Блисше го суда! Вони Христа бйут, ид нему женут. Иик прийшоў Христос вперед Ирода, А Ирод сказав: Ти новий цару, А я не маю для тебе краю. Килька йи земньа, то вся йи моя! т 0 Й а Нсус Христос з ним ни говорив, Бо Христос видїв, що вин фальшивий, Бо Иисус Христос земню сотворив, А й Ирод каже, що земньа йиго. А килький йи світ, то все Христовий, о Бо Иисус Христос всес світ сотворив. И сказав Ирод невірним Жидам, И сказав Ирод так розибрати, Публічну барму (мундир) Христови дати, Публічну барму тай кримшарну. Узили Христа, вни розибради, Публічну барму Христови дали, Публічну барму тай кремі нарну. На Сусу Христу то була манта, II дуже красна, дужи дорога. Ни могли вни си тим поділити, Тим поділити, Христовоў мантов, Й они сказали манту пидрати, Еавальчіками си поділити, Си поділити Христовов мантов. Там си й обібраў так один Жидок, Христову мавту й ни дав вин драти: То шкода драти, шкода псовати, Несімо манту перед Ирода,