Сторінка:Етнографічний збірник Т.35.djvu/261

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка ще не вичитана

227

227

227 Так сиве пташьи, гнїдое турьи, Та ми занести у нову сьвітлоньку II так прибити у верх скіноньку, Та то ми буде усю ніч сьвітити, Я буду млода шитьичко шити. А за сим словом була здорова, Була здорова, ґречна невіста, Ой не сама собоў, а усим родом, Из усим родом докола двором. Від сего року аж до другого, А дай же, Боже, діждати его. Зап. від Ів. Мельника в Зеленици А. Онищук. Паралелі: В. Шухевич, Гуцульщина, IV, ст. 75, ч. 8. 132. Господиня білить біль. Гречная ґаздинько, сїдай коло нас, Ой дай Боже!* Сїдай коло нас, послухай ти нас! Будемо тобі кольидувати, Кольидувати, файно сьпівати, Файно сьпівати, правду казати: В гаю, Дунаю, чом на камени Ґречна ґаздинька більцу білила, Більцу білила Богу на ризи, Богу на ризи, свйитим на хвалу. Йик ей білила, дуже заснула. Ой звійили си буйні вітрове, Тай тоту більцу чом завійили. Ой завійили на тихий Дунай, На тихий Дунай, на тихий берег, На чисте поле, на сине море. Упала з неба біла доріжка, Ой тов доріжков ґаздиня ішла, Ґречная паня (чом Парасочка). Ой ішла, ішла дуже смутненька, В. Шухевич, Гуцульщина, IV, Стрітила-с она з свйитов Пречи- [стов: Чого сумуєш, ґречна ґаздинько? Того сумую, свйита Пречиста, Більцу-м білила Богу на ризи, Богу на ризи, свйитим на хвалу, Ник ей білила, дуже заснула. Ой дес си взели буйні вітрове Тай тоту більцу чом завійили Ой завійили на тихий Дунай, На тихий Дунай, на крутий берег, На чисте поле, на сине море! Стій та не сумуй, ґречна ґаздине, Єст твоя більца в Єрусалимі. У твоїй більци служби си служьи, Служби си служьи все соборнії, За здоровечко твоє, ґаздинько, За помершого твоего ґазду, За здоровечко ваших дїточок. А за сим словом і т. д. ст. 84—85, ч. 2. Жаб є. 133. Господиня вичікує повороту мужа. Сподївала ся господинонька Свого милого господаренька, Та клала мости з дорогої кости: Чейже мій милий з дому надїде, З дому надїде, на мости зїде, Щоби ся мости не заломили, Миленького не затопили. Сподївала ся господинонька Свого милого господаренька, Та клала шати довкола хати: ЧеЙже мій милий з дому надїде, З дому надїде, на шати зїде, Щоби ся шати не заломили, Мого милого не затопили.