XXIX
Єк скінчєют колєди, насходит ци сусїд цїкавих, нагуляют ци доста, тогди бере береза дзвонок у праву руку ид горі иртом, обертає легонько ним, потєвує єго в один бик, то в другий, шо дзвонок подзвонює, сам береза зачєнає з легонька клонити си ґаздї хати, плєшучі и приспівуючі з повилна:
|
Ми до вас, до вас, до вас до хати, |
Коли би ґазда заборонив плєс через дїти дуже малі, аби си ни випужіли, або через слабисть, або єк був нидавно мертвец у хатї, то береза сїдає назад на лавицу и заказує плєсакам плєс, але єк ґазда скаже: Прошу, можна, сподвилно! — то тогди плєсаки встают и стают по два до купи з дзвинками в руках, отворєют хатєні двері и зачінают насамперед з повилна всі разом, нїби це звут за чєсть, плєсати, йдучі дрибними кроками, нахітуючі си то в один бик, то в другий, то в хороми вид стола, то знов з хорим ид столови и приспівуют разом цоркаючі до такту дзвинками, а скрипник прийграває їм:
|
Сидїв Никола по конец стола, |
При словах „сперечіли си“ разом викручюют си на лївий нозї, присівши гайдука, наокола себе, остро грєнувши дзвинками и отєк з криком вимовєют то „сперечіли си“, нараз зтихают, так єк утєв, и плєшут так, єк плєсали приспівуючі далї:
|
Ой каже Хрестос: Ти Петре, Петре, |
При словах „пана Ивана“, ци єк там на имнє тому, шо хотє коло него плєсати, а все зачінают вид найстаршего, а кінчют на найменчим, приступают ид нему колєдники-плєсаки присїдаючі гайдука, пидсміхаючі си, клонїчі си головов и все вже зачінают то видходити, то приходити шо раз далї, докінчюючі плєс острішше си доберати, а співают:
