XXIX
Єк скінчєют колєди, насходит ци сусїд цїкавих, нагуляют ци доста, тогди бере береза дзвонок у праву руку ид горі иртом, обертає легонько ним, потєвує єго в один бик, то в другий, шо дзвонок подзвонює, сам береза зачєнає з легонька клонити си ґаздї хати, плєшучі и приспівуючі з повилна:
Ми до вас, до вас, до вас до хати,
Ци позволите нам тут плєсати?
Коли би ґазда заборонив плєс через дїти дуже малі, аби си ни випужіли, або через слабисть, або єк був нидавно мертвец у хатї, то береза сїдає назад на лавицу и заказує плєсакам плєс, але єк ґазда скаже: Прошу, можна, сподвилно! — то тогди плєсаки встают и стают по два до купи з дзвинками в руках, отворєют хатєні двері и зачінают насамперед з повилна всі разом, нїби це звут за чєсть, плєсати, йдучі дрибними кроками, нахітуючі си то в один бик, то в другий, то в хороми вид стола, то знов з хорим ид столови и приспівуют разом цоркаючі до такту дзвинками, а скрипник прийграває їм:
Сидїв Никола по конец стола,
На стил си склонив, слизоньку зронив.
З тої слизоньки стала керниця,
Я в тий керници купав си Хрестос,
Купав си Хрестос из сєтим Петром.
Купаючі си зперечіли си.
При словах „сперечіли си“ разом викручюют си на лївий нозї, присівши гайдука, наокола себе, остро грєнувши дзвинками и отєк з криком вимовєют то „сперечіли си“, нараз зтихают, так єк утєв, и плєшут так, єк плєсали приспівуючі далї:
Ой каже Хрестос: Ти Петре, Петре,
Ни перечьмо си...
Озмімо собі два, три ангелї,
Два, три ангелї, ґречного пана,
Ґречного пана, пана Ивана.
При словах „пана Ивана“, ци єк там на имнє тому, шо хотє коло него плєсати, а все зачінают вид найстаршего, а кінчют на найменчим, приступают ид нему колєдники-плєсаки присїдаючі гайдука, пидсміхаючі си, клонїчі си головов и все вже зачінают то видходити, то приходити шо раз далї, докінчюючі плєс острішше си доберати, а співают:
