XXXI
Нираз ни оден колєдник зрікає си їди и тогди лєгає спати, заки товариші їдє, але однако єму збиточні побратими ни дают покій. Берут тай єго сомпого лагодє так, єк до смерти. Замість свічки дают єму в руки на груди віник и зачінают за ним приказувати (голосити), а заспаний колєдник нираз изхопит ци и ни знає, шо си з ним діє. Всї си регочют до слоз.
Єк похарчюют, тогди встают колєдники, молєт ци Богу, а витак стоїчі колєдуют:
А дєкуємо Господу Богу, |
При тим все си клонєют головами, де приходи згадка про ґазду, ґаздиню и дїти, а заразом приступочюют до такту ногами и гримнє в дзвиночки. При кінци береза вінчує ґазду, ґаздиню и всїх посполу, шо є в хатї. На кінци ховає гроші до скриньки, єкі лежєли до сего чєсу на хрестї або на скриньци и говори до колєдників:
Береза: Панове колєдникове!
Колєдники видповідают: Чюємо.
Береза говори далї: Цес най ґазда з свойов ґаздинев навітили нашу скарбонку своїм величним даром. Навіти їм, Господи, в загороду товара.
Колєдники тепер за кождим словом видповідают: Даруй Господи!
В кошєру овец, в кінник коний, |
А на конец чєсом на збитки додаст: А в кождий кутинї хоть по дитинї! — Ишьо конї.
Той, шо є за коня, обзиває си: Ігі-гі гі! а колєдники кричют: На вивса! и дают єму повісмо.
По всему зберают ци колєдники и виходє з хати. Плєсаки идут