XXXII
тричі клонєчі си и плєшучі до стола и назадусть плечіма виходє з хати. Береза собі приколєдовує идучі из хати: Вид цего двора права дорога. А витак співає на задвирю, доки си спрєчют всї колєдники, до круглєка:
У високій полонинцї пірєчко лїтає, |
На задвирю стают колєдники до круглєка так, єк описано коло попа. Ґазда з ґаздинев стає на середині, або сїдают собі на стільчік, застелений запасков, держєчі флєшу з горівков и чєстуючі колєдників.
Єк скінчєют круглєк, шє загуляют охочьої, а витак плєсаки дєкуют, пльєшучі тричі, приходєчі и видходєчі назадусть, клонєючі си за кождим разом ґаздам, знимаючі шєпки и хелєєючі свої бартки, а при тим співают плєс:
Дєкуємо ми Господу Богу, |
По сих словах біжит ишє ґазда и чєстує колєдників, роздєковуют ци, цулуют ци и колєдники видходє собі далї веселї співаючі та жертуючі.
Ґазди вернувши у хату, говорє про колєдників, єк си заховували, ци файно колєдували, котрий низдалий колєдник є, а котрий добрий и занадто. Колєдники знов говорє, кілько котрий гроший заплєсав, єк їх гей за сердечно приймали, та ци варт на другий рик до них приходити и так файно побути.
Колєдники ходє и ночами, бо ни задужіли би обходити вид Риздва до Видоршь свий кут. Єк прийдут в ночі, то так само плєшут и колєдуют, єк в днину, а тримбіташ против викон тримбітає, аби борше пускали.
Єк дес є такий ґазда, шо колєдники знают, шо вин знає жерту, а ни роби борше світло, то вни виколєдувавши пидвиконну, колєдуют на збитки: