Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

8

з Юрієм I в Мункачи. Тут вели ся оживлені переговори 22—29 серпня 1646. Щоби тим лекше притягнути семигородського князя, згадав Радзївіл про його кандидатуру на польський престіл і заохочував, не лишати отсеї нагоди, при якій зможе легко придбати собі симпатії польської шляхти[1]. Не треба було великого труду, щоби старого князя приєднати для задуманого дїла, бо Ракоці, як каже Кемень, „вже з природи ненавидїв Турків“ а до того був обурений на порту за ролю, яку вона відограла в недавній семигородсько-австрійській війнї. Не вичікуючи рішеня польського сойму, вислав свого посла, Франца Бетлєна, до Варшави і поручив йому уложити умовини семигородсько-польського союза та обговорити плян війни з Турками[2]. Однак всї ті наміри розбили ся о опір польської шляхти, що про турецьку війну й слухати не хотїла, а навіть принудила короля розпустити вже набрані нїмецькі наємні віддїли. Сумні наслїдки отсего передвчасного посольства показали ся незабаром. Туреччина перенюхала, на що заносило ся, й її неохота до Ракоці перемінила ся в отверту ненависть, як се доказують численні справозданя семигородського посла в Царгородї, Саланчі. А що до сього прилучив ся ще спір про данину, ставали семигородсько-турецькі відносини що раз то більше напружені і заносило ся на оружну розправу[3].

Однак посольство Франца Бетлєна мало ще одну тайну ціль: вислїдити думку литовського польного гетьмана про евентуальну кандидатуру Жигмонта, молодшого сина семигородського князя, на польський престіл і розвідати у нього-ж, чи не вдало би ся одружити Жигмонта з Руксандою, молодшою дочкою молдавського воєводи. В обох сих справах мав посол поступати дуже обережно та навіть говорити про них не від імени свого князя, а немов би від себе. І ся частина польського

  1. Samuel Grondski, Historia belli cosaco-polonici, ст. 309—17. Цїла наведена в Ґрондського розмова між Радївілом і Ракоці є видумана автором, щоби оправдати похід Юрія II. против Польщі (1657). Всеж таки не мож сумнївати ся, що в розговорах порушено також й пляни з р. 1643 і Ракоці покликує ся опісля в часі польського безкоролївя виразно на умову заключену в Мункачи. ІІорівн. лист Ракоцї до Радзївіла з осени 1648 р. Erd. országgy. emlékek X ст. 495—7.
  2. Інструкція для Фр. Бетлєна Ibdm. X ст. 442—51.
  3. Справозданє Саланчі до Ракоці в І Rákóczy Gy. és a Porta, вид. Beke і Barabás ст. 815—91 та Levelek és okiratok вид. Szilágyi ст. 871—84.