Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

23

гійшої тайни (навіть супротив власних боярів), виявити властиву цїль свойого приїзду меньш-більш в такий спосіб: Се загально відома річ, що католицька церква все старала ся переслїдувати иньші христіянські віри і отсе-саме творить тепер в Польщі, через що принудила козаків до повстаня. А що загрожені у своїй свободї і вірі польські стани звернули ся до семигородського князя з просьбою о підмогу, то сей думаючи, що змаганя знищити греко-православну церкву не найдуть також й у волоського воєводи одобреня, вважає за відповідне вложити через окремого посла козакам на серце, щоби вони злучили ся з всїма иньшими „в свободі і вірі“ пригнетеними польськими станами і спільними силами старали ся, договором або оружем, вимусити уступки для себе. В тій справі нехайби воєвода Матвій вдав ся в пересправи з Хмельницьким і післав до нього довірену, але й проворну людину. Сей посол мав би також поздоровити гетьмана від семигородського князя, переказати йому, що Ракоці з давна вже бажає війти в зносини з козаками, але із-за непевних доріг не міг досї перевести сього бажаня в дїло, та просити гетьмана, щоби зараз-же вислав своїх послів на семигородський князївський двір і через них подав до відома, яку відповідь дістали козаки від польського сойму, чи можуть вони у всякому разї твердо надїяти ся на татарську підмогу, та чи війшли в порозумінє з опозиційними кругами польської шляхти і з московським царем[1].

Як раз обставина, що для посольства до Хмельницького треба було придбати згоду і посередництво волоського воєводи і через се справа йшла в далеку проволоку, показала семигородському князеви наглядно, що крайна вже пора помирити ся зі своїм сусїдом на сходї, молдавським воєводою Лупулом, і війти з ним в близші зносини. Через Молдавію вела найблизша дорога на Україну і переговори, ведені сею дорогою, могли при швидкім розвою подій далеко скорше довести до цїли, чим посольства через далеку Волощину. Відносини між князем Ракоці та воєводою Лупулом були досї доволї лихі; оба сусїди не довіряли собі взаїмно і безпереривно вели проти себе інтриґи на турецькім дворі, стараючи ся один одному як найбільше досолити. Поступок князя з нагоди сватьби старшої дочки воєводи в р. 1643[2], був ярким доказом того недовіря і певно не

  1. Інструкція для Миколи Шебеші Ibdm. X ст. 497—500.
  2. Гл. висше ст. 10—11.