Сторінка:Жерела до історії України-Руси. Том 12. Матеріали до історії української козаччини. Том 5. Акти до хмельниччини (1648-1657) (1911).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

38

ролевичом перед послом бранденбурґського елєктора, що коли би вибір не мав вийти в хосен його особи, „то він волїв би бачити польську корону на голові якого чужинця, от хоч-би навіть семигородського князя, або котрого з його синів, чим на голові якого иньшого члена своєї родини[1].

Сей оборот справи затревожив віденський двір. Ми бачили, що під впливом справоздань Алєґреті стали члени цїсарської тайної ради призадумувати ся над тим, чи не лїпше було би покинути безвиглядну кандидатуру Івана Казимира і підперти Карла, який в католицьких кругах тїшив ся більшою симпатією. Ся думка виринула зовсїм отверто на засїданю тайної ради з 12 серпня і упала лише через се, що цїсар вже був звязанй особистою обітницею зглядом Івана Казимира[2]. Між тим протягом серпня та вересня стали надходити що-раз нові вісти з терену виборчої боротьби. Цїсарський двір побачив, що його кандидат не лише тратить ґрунт під ногами, але веде дуже непевну полїтику; що входить в тїсні зносини з француськими і бранденбурґськими послами та робить великі заходи у Штокґольмі, отже шукає опори як раз у тих держав, які вважали ся традиційними ворогами Габсбурґів і з якими австрійський та еспанський двір все ще вів 30-літну війну; в кінци й симпатії, якими тішив ся Іван Казимир серед дисидентів та опозиційних кругів у Польщі, робили його підозрілим в очах віденських полїтиків. Навіть остання надїя, яка вязала віденський двір з його особою, надїя на подружє з архикнягинею цїсарської родини, ставала що раз більше сумнївою з огляду на часті поголоски про стараня Івана Казимира то о руку шведської королевої, то знова вдови по помершім братї. Лїзоля доносив навіть про пересправи ведені при помочи посла Брежі в справі женитьби королевича з француською княжною Льонґвіль[3]. У вересни вислав Карло свого вірного сторонника Лєщиньского до Відня, щоби в послїдне попробувати перетягнути цїсаря на свій бік. Се посольство безперечно не остало без впливу на настрій цїсарських дорадників і хоча у відправі, яку одержав Лєщиньский 21 вересня, нема рішучої згадки в хосен Карла, лише відсилка на будучу заяву цїсарського посла при елєкції[4],

  1. Говербек до елєктора 5 вересня. Urk. u. Akt. І, 288.
  2. Гл. висше ст. 16.
  3. Лист Лїзолї до ґр. Травтмансдорфа з 29 серпня, Акти ч. 26
  4. Відповідь послови Лєщинському, передана віцеканцлєром ґф. Курцом 21 вересня, держ. Архів у Відни, Polonica.